Щодо ліквідації підприємства

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від
09.04.2010 р. N 68/06/186-10

Щодо ліквідації
підприємства

Юридичне управління
Міністерства праці та соціальної політики в межах компетенції розглянуло
<…> та повідомляє наступне.

У разі звільнення
працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому
числі ліквідацією, реорганізацією підприємства, установи, організації,
скорочення чисельності або штату працівників (тобто з підстав, передбачених
пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП)), необхідно
дотримуватись порядку вивільнення працівників, що визначені статтею 49²
КЗпП, а саме власник або уповноважений ним орган повинен:

1) персонально попередити працівників про наступне
вивільнення не пізніше ніж за два місяці; 2) одночасно з попередженням
про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві,
установі, організації (звільнення допускається лише якщо неможливо перевести
працівника, за його згодою, на іншу роботу в межах тієї ж юридичної особи
(тобто у випадках, коли вивільнення працівників не пов’язане з ліквідацією юридичної
особи)); інформувати державну службу зайнятості про наступне вивільнення
працівників із зазначенням їх професії, спеціальності, кваліфікації та розміру
оплати праці.

Враховуючи зазначене, у
разі ліквідації юридичної особи вся чисельність працівників скорочується (на
100 відсотків), весь штат працівників ліквідується. Відповідно ліквідація дає
право власнику на звільнення всіх працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП.

У той же час відповідно
до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179),
одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або
дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, не
допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи,
організації (тобто без правонаступництва), коли допускається звільнення з
обов’язковим працевлаштуванням.

Згідно з частиною
першою статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в
установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в
установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством,
установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком
випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках,
передбачених законодавством.

Враховуючи
вищезазначене, оскільки допускається звільнення жінок, які мають дитину до
трьох років з обов’язковим працевлаштуванням, таку жінку може бути переведено
за її згодою на іншу роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в
іншу місцевість. В такому разі її буде звільнено за пунктом 5 статті 36 КЗпП
(припинення трудового договору в зв’язку з переведенням працівника, за його
згодою, на інше підприємство, в установу, організацію). У випадку якщо вона
відмовляється від такого переведення, її має бути звільнено за пунктом 1 статті
40 КЗпП (розірвання трудового договору в зв’язку з ліквідацією підприємства,
установи, організації).

Разом з тим не може
бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по
працевлаштуванню, якщо працівниці запропонована робота, від якої вона
відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Поняття “одинока
мати” визначене у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про
практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 р. N 9:
одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про
народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька
зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка
виховує і утримує дитину сама (абз. 1 п. 9 зазначеної постанови).

За цим визначенням для
визнання “іншої жінки” одинокою необхідні дві умови: вона сама і
виховує, і утримує дитину.

Після введення в дію
Закону “Про відпустки” таке визначення “одинокої матері” не
повинне застосовуватись, оскільки в пункті 5 частини 13 статті 10 цього Закону
визначено поняття “одинокої матері” як такої, яка виховує дитину без
батька, тобто участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє
матір статусу одинокої.

Отже, до категорії
“одинока мати” в сенсі законодавства про працю належать: жінка, яка
не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис
про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за
вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі
розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання
аліментів).