...
Реєструйся

Верховний Суд пояснив, коли спір щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки не обмежується будь-яким строком звернення до суду


Верховний Суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Тому спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП визначенням «законодавство про оплату праці», у зв’язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Відповідну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 4 квітня 2023 року у справі № 640/8348/21.

 

Обставини справи

У минулому помічник-консультант народних депутатів подав позов до Апарату Верховної Ради України, у якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 15 травня 2002 року по 30 листопада 2015 року;

– зобов’язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки;

– зобов’язати Апарат ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був звільнений з посад помічника-консультанта народних депутатів України 25 травня 2006 року, 23 листопада 2007 року, 7 квітня 2012 року, 30 листопада 2015 року і належні суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при кожному з цих звільнень не були виплачені. У зв’язку з цим вважає, що йому, крім грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 15 травня 2002 року по 30 листопада 2015 року, має бути виплачений середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Прожитковий мінімум на мінімальна зарплата 2023 року — читайте в журналі «КАДРОВИК.UA»

 

Зміст рішень судів

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2022 року, клопотання Апарату ВРУ задоволено, внаслідок чого, даний адміністративний позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, у зв’язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суди, зіславшись на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, вказали, що стосовно позовних вимог, заявлених при подані адміністративного позову, необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду.

При цьому суди керувалися тим, що поняття заробітної плати визначено у Законі України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон № 108), за змістом статті 1 якого заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У свою чергу, оплата щорічних відпусток віднесена до інших гарантій в оплаті праці у розумінні статті 12 Закону № 108.

Таким чином, ототожнення заробітної плати із компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки, в контексті строків звернення, визначених статтею 233 КЗпП, є нелогічним, оскільки останнє не входить до поняття заробітної плати та має іншу природу. Натомість, спір про виплату такої компенсації є трудовим спором, визначеним частиною першою статті 233 КЗпП.

Судами наголошено на тому, що, за твердженням позивача, компенсація за невикористані дні відпустки є складовою заробітної плати, тому в будь-якому разі її розмір та факт виплати має бути відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об’єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо отримання нею відповідної компенсації.

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу: як розрахувати — читайте в журналі «КАДРОВИК.UA»

Отже, судами зазначено, що місячний строк звернення до суду про вирішення даного спору розпочався з дати вчинення порушення щодо невиплати у повному обсязі компенсації у день звільнення, зокрема, щодо останнього періоду роботи — з 30 листопада 2015 року. Зважаючи на те, що позовна заява надійшла до суду 26 березня 2021 року, тобто, через 6 років з часу виникнення спірних правовідносин, за відсутності пояснень причин пропуску позивачем строку звернення до суду, підстави для визнання їх поважними відсутні.

Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, суди дійшли висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Позивач у касаційній скарзі просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

 

Позиція Верховного Суду

Зі змісту позовної заяви випливає, що основною є вимога про визнання бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, натомість, зобов’язання виплатити таку компенсацію та середній заробіток за час затримку розрахунку є похідними.

Так, на стадії касаційного провадження спірним є питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з цим позовом.

У цій справі підставою для залишення позовної заяви без розгляду був висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частин першої, п’ятої статті 122 КАСУ становить один місяць й обчислюється з дати вчинення порушення щодо невиплати у повному обсязі компенсації у день звільнення, зокрема, з 30 листопада 2015 року.

Позиція позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що на спір у цій справі не поширюється дія частини п’ятої статті 122 КАСУ, адже в позові заявлені вимоги про стягнення коштів, які за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з якими відповідно до частини другої статті 233 КЗпП не обмежується будь-яким строком.

Добровільні виплати підприємства мобілізованим працівникам: сплата податків та ЄСВ — читайте в журналі «КАДРОВИК.UA»

Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає.

За змістом частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАСУ або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАСУ передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено КАСУ або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАСУ для захисту прав, свобод та інтересів особи КАСУ та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спрощений режим регулювання трудових відносин під час воєнного стану — читайте в журналі «КАДРОВИК.UA»

Отже, КАСУ передбачає можливість встановлення КАСУ та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАСУ.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п’ятою статті 122 КАСУ.

Водночас у зазначених положеннях КАСУ відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Але частиною першою статті 233 КЗпП, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

 

Про офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП, статей 1, 12 Закону № 108 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Письмові і телефонні КОНСУЛЬТАЦІЇ та інші кадрові послуги експертів журналу «КАДРОВИК.UA»

Отже, в аспекті спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП визначенням «законодавство про оплату праці», у зв’язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що на спірні правовідносини в частині вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП, та про наявність підстав для застосування положень частини п’ятої статті 122 КАСУ.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 сформулював правову позицію про обмеження строку звернення до адміністративного суду з такою вимогою одним місяцем, установленим частиною п’ятою статті 122 КАСУ, який обчислюється з дня проведення фактичного розрахунку з працівником.

Проте зазначений висновок Верховного Суду не є застосовним у цій справі, оскільки пред’явлена позивачем позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зумовлена фактом проведення з позивачем остаточного розрахунку, а є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачу сум при звільненні.

Отже, Верховного Суду касаційну скаргу задовольнив, а справу направив до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Наталя Мамченко

ГАРЯЧА ЛІНІЯ — безоплатні консультації для передплатників журналу «КАДРОВИК.UA»

Джерело: СУДОВО-ЮРИДИЧНА ГАЗЕТА

Весна в подарунок

Матеріали до теми


Графік відпусток має бути на підприємстві незалежно від чисельності працівників: інспекція Держпраці
Cкладання графіка відпусток встановлено для всіх роботодавців, незалежно від чисельності працівників, — Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР ...