.jpg)
“Учора я три години пiдписував книжки, тож у мене досi болить рука”, – з усмiшкою каже польський письменник. Вiн же двiчi доктор – хiмiї та iнформатики. Щоправда, популярнiсть йому принесла все ж не наука, а лiтература…
– Наскiльки це складно: мати двi пасiї – науку та лiтературу?
– Ця дилема постiйно стоїть передi мною, – каже в ексклюзивному iнтерв’ю “Експресу” автор модних бестселерiв. – Я би сказав, що маю дуже щасливий шлюб iз наукою, а “на сторонi” завiв собi коханку в особi лiтератури. I, як кожному чоловiковi, менi видається, що моя дружина нiчого не знає про ту коханку. А коханцi я, боронь Боже, нiчого не розповiдаю про дружину. Коли ж наука довiдується, що маю коханку, я щоразу обiцяю, що це нiколи бiльше не повториться. I, як кожен мужчина, не дотримую свого слова. (Довго смiється).
– Ви часто порiвнюєте кохання з героїном…
– Так, вплив героїну на людину схожий на вплив кохання, пiд час якого в органiзмi збiльшується концентрацiя ендорфiнiв. Вони узалежнюють людину не гiрше наркотикiв! Тобi хочеться знову i знову вжити “дозу”. Iснує теорiя, що таким узалежненим вiд кохання, тобто наркоманом, був Дон Жуан. (Смiється). До речi, нейробiологи пiдрахували, що любов живе вiд пiвтора до чотирьох рокiв. Не бiльше! I це також має суто наукове обгрунтування.
– Близькi люди, читаючи вашi вiдвертi книги, мабуть, вiдкривають багато нового для себе?
– Ви знаєте, коли “С@мотнiсть у Мережi” тiльки-но вийшла, мене часто запитували: “А ваша родина читала ту книжку?” Однiй iз моїх доньок тодi було 14 рокiв, другiй – майже 18. Так-от, їм здавалось, що я можу писати лише комп’ютернi програми, а в моїй головi – тiльки алгоритми. А тут така дуже емоцiйна, дуже чуттєва, у певних моментах еротична книжка…
Як правило, доньки (особливо в перехiдному вiцi) думають, що їхнiй батько мав секс у життi тiльки двiчi: пiсля першого разу народилась вона сама, а пiсля другого – її сестра. (Усмiхається). Точно знаю, що мої дiти не читали “С@мотностi в Мережi” – нi тодi, нi тепер. Та й у розмовах зi мною нiколи не зачiпали цiєї теми.
– Натомiсть ви не любите зачiпати теми полiтики. Чому?
– Я ненавиджу полiтику! Полiтики – це люди, якi роблять штучнi хвилi на океанi, а потiм переконують усiх, що тiльки вони можуть врятувати нас вiд того шторму. I ми починаємо їм вiрити, бо трохи перелякалися того шторму…
Ми, слов’яни, дуже любимо говорити про полiтику. I якщо та розмова рано чи пiзно не закiнчується сваркою або бiйкою, то це ще добре. (Усмiхається). Уже 23 роки я живу в Нiмеччинi й за цей час не пригадую, щоб хтось на приватнiй вечiрцi дискутував про полiтику. Навiть якщо хтось i скаже одне речення, щоб прокоментувати якусь подiю, воно не пробудить нiяких емоцiй у людей…
Тому я не цiкавлюсь полiтикою. А в моїй квартирi у Франкфуртi-на-Майнi немає навiть телевiзора, як i комп’ютера або телефону, – все в офiсi, що за 500 метрiв вiд моєї квартири.
– Кажуть, там ви й пишете свої книги. Це просто звичка?
– Так склалося вiд самого початку. Те, що я готую “С@мотнiсть у Мережi”, я приховував вiд сiм’ї. Писав у бюро, пiсля роботи, коли всi йшли додому. Так роблю i сьогоднi. Закiнчую iз програмуванням, наливаю собi келишок доброго червоного вина, вмикаю музику, читаю поезiю – обов’язково щось сумне – i потiм починаю писати. Власне найкраще менi працюється в офiсi. Хоча не тiльки. Подорожуючи, пишу i в лiтаках. Дуже часто лiтаю до Америки, а це ж такi тривалi перельоти!
– А ви маєте якiсь фобiї? Скажiмо, не боїтесь подорожувати тими ж лiтаками?
– Я постiйно боюся лiтати! Хоча й змушений це робити. Боюсь, що якраз пiд час мого рейсу пiлот матиме депресiю i захоче звести рахунки iз життям самогубством, та ще й разом iз пасажирами. (Смiється). А ще переживаю, чи запрацюють тi два мiльйони рiзних детальок у лайнерi, щоб у небi не сталося нiяких пригод. Тому, сiдаючи в лiтак, iз нетерпiнням чекаю тiєї митi, коли стюардеса розвозитиме вино. (Довго смiється).
Богдан БОНДАРЕНКО, Експрес
До речi:
– Мене дуже тiшить, що “С@мотнiсть у Мережi” та “Аритмiя почуттiв” вийшли українською мовою, – каже менi Януш Леон Вишневський. – Тепер я намовляю видавництво “Махаон” випустити щось iз моїх творiв в електронному варiантi. Принаймнi на Заходi це вже давно зробили…
До слова, я й сам нинi спочатку купую електронну книжку, а потiм, якщо вона менi сподобається, – паперову. Моя квартира (а вона дуже маленька) завалена книжками. I в пiдвалi їх у мене також повно. Та я не можу нiчого викинути на смiтник. Навiть найгiршу книжку, яка менi не сподобалась i до якої нiколи не повернусь.
Ну що ви, книжка – це святе. А запах свiжого томика, який щойно привезли з друкарнi, вважаю найпрекраснiшим запахом у свiтi!
