Передплати журнал

Захист комерційної таємниці й відповідальність за її розголошення


Тема комерційної таємниці завжди була актуальною. При цьому найбільші ризики розголошення комерційної таємниці існують із боку працівників компанії, які мають доступ до комерційної таємниці. Це може відбутися як умисно (наприклад, у межах змови з конкурентами), так і з необережності (наприклад, шляхом недбалого ставлення до пристроїв, на яких зберігається комерційна таємниця; видруку робочих матеріалів на домашньому принтері, що зумовлює доступ до комерційної таємниці членів сім’ї). У цій статті автори проаналізували загальні аспекти щодо захисту комерційної таємниці, зупиняючись на окремих діях компанії відносно власних працівників.

Методи захисту комерційної таємниці

За загальним правилом, роботодавець самостійно може визначати коло відомостей (обсяг інформації), що становлять для нього комерційну таємницю (ч. 1 ст. 36 Господарського кодексу України; далі — ГКУ). Так, під комерційною таємницею розуміється інформація, яка:

  • є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі й сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;
  • має комерційну цінність;
  • була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 Цивільного кодексу України).

Таким чином, це може бути будь-яка інформація про структурну організацію компанії, фінансові показники, постачальників, клієнтів, умови контрактів, бізнес-плани тощо.

Зазначене вище підтверджується позицією Верховного Суду в cправі № 910/1759/19: «Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Елементи та складові системи правового захисту комерційної таємниці мають бути задіяні та використані в повній єдності та взаємодії для можливості уникнення витоку відомостей, які складають комерційну таємницю».

За законодавством, комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності — майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно, з метою уникнення негативних наслідків, які можуть бути пов’язані з витоком інформації, важливим є чітке встановлення режиму комерційної таємниці, що може включати такі мінімальні заходи:

  1. Включення положень про захист комерційної таємниці до трудових договорів (контрактів), посадових інструкцій, договорів із контрагентами.
  2. Підписання договору з працівниками про нерозголошення інформації (non-disclosure agreement), який, зокрема, міститиме застереження щодо чинності відповідних положень протягом існування трудових відносин і певний період після їхнього припинення.
  3. Визначення чіткого переліку інформації, що становить комерційну таємницю.
  4. Затвердження локальних політик / процедур про комерційну таємницю, які відображатимуть порядок використання та поширення такої інформації, що до неї належить, а також відповідальність працівників за неправомірне розповсюдження комерційної таємниці.
  5. Надання робочих комп’ютерів працівникам, які працюють дистанційно або встановлення вимоги здійснювати роботу на хмарних сервісах без збереження такої інформації на особистому комп’ютері, наприклад за допомогою Google Disk. Встановлення програмного забезпечення, що унеможливлює роботу шкідливих програм.
  6. Установлення обов’язку обмежити доступ до робочого комп’ютера третіх осіб, зокрема шляхом установлення пароля або іншого коду доступу, заборони використовувати домашні принтери для роздрукування робочих матеріалів.

При цьому в судовій практиці прослідковується підхід, за яким проста наявність Положення про забезпечення комерційної таємниці або Переліку відомостей, що є комерційною таємницею, не є достатніми заходами щодо її захисту. Зокрема, у справі № 372/4550/19 працівник нібито розголосив комерційну таємницю, однак, під час вирішення спору, роботодавець усе ж таки не зміг надати будь-яких доказів щодо ознайомлення працівника (під особистий підпис) з відповідними документами, які регулюють режим комерційної таємниці в компанії. Відповідно, важливим є запровадження цілісної моделі захисту комерційної таємниці, що дозволить захистити компанію від витоку інформації.

Таким чином, способи захисту комерційної таємниці мають бути визначені й запроваджені лише на розсуд власника бізнесу. Своєю чергою таке запровадження заходів захисту комерційної таємниці, у разі виникнення судового спору, може бути визнано недостатнім для притягнення до відповідальності порушника.

Посібник «Оптимізація трудових відносин у період воєнного стану: ТОП-55 відповідей»

Види відповідальності за розголошення комерційної таємниці

Насамперед слід зазначити, що збирання, використання та розголошення комерційної таємниці є діями, які мають дещо нормативне значення. Зупинимося на визначенні розголошення. Дефініція розголошення комерційної таємниці міститься в частині 3 статті 36 ГКУ й визначається як «ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання». Майже аналогічне визначення розголошення комерційної таємниці міститься в статті 17 Закону України від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі — Закон № 236/96-ВР).

З огляду на частину 6 статті 36 ГКУ за «неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом».

Наразі чинним законодавством визначено дві форми захисту порушених прав на комерційну таємницю — судова й адміністративна:

Захист порушених прав на комерційну таємницю в межах адміністративної форми здійснюється Антимонопольним комітетом України (далі — АМКУ). Передумови для цього визначені Законом № 236/96-ВР, який одним із проявів недобросовісної конкуренції визначає розголошення комерційної таємниці (стаття 17). Слід зазначити, що практика розгляду таких категорій справ АМКУ незначна, зокрема наразі прийнято лише одне рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ № 30-р/тк від 13 грудня 2018 року в цій сфері.

Відповідно до джерел відкритої інформації нещодавно АМКУ ініціювало нове розслідування проти НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» за ознаками вчинення порушення у вигляді неправомірного збирання комерційної таємниці за скаргою компанії «Дарниця». Це пов’язано з тим, що НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» — конкурент компанії «Дарниця» — у тексті відзиву вказав інформацію про неї, зокрема відомості щодо імпортованих компанією активних фармацевтичних інгредієнтів. Компанія «Дарниця» зазначає, що не давала конкуренту дозволу на отримання, розголошення або використання іншим чином інформації, що містить комерційну таємницю, і вважає, що цю інформацію було здобуто протиправним способом. Станом на дату опублікування цієї статті, рішення по справі поки що немає.

Судова форма захисту передбачає настання цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності залежно від провадження:

  • Цивільно-правова відповідальність у формі відшкодування збитків

Завдання збитків за загальним правилом важко доказувати в суді, а специфіка комерційної таємниці лише ускладнює це завдання. Усталеною є позиція Верховного Суду, відповідно до якої застосування такого виду відповідальності можливе за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи й збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Особливо важкими є справи, у яких позивач просить відшкодувати збитки у формі упущеної вигоди. Зокрема, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 7 червня 2022 року в справі № 910/15998/20 у такому разі необхідно доводити факт порушення права позивача (розголошення інформації, яка становить комерційну таємницю та потенційні шкідливі наслідки), реальність можливості отримання упущеної вигоди й розмір упущеної вигоди.

  • Дисциплінарна відповідальність

Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) не врегульовано питання відповідальності за розголошення комерційної таємниці, єдине згадування комерційної таємниці стосується того, що умови її нерозголошення та відповідальність за їхнє порушення належить до істотних умов трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин. Однак, у разі затвердження положення про комерційну таємницю, внесення окремого розділу до статутних документів, трудових договорів (контрактів) і посадових інструкцій її розголошення можна розглядати як порушення трудової дисципліни й накладати дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення, передбачені статтею 147 КЗпП.

Також зверніть увагу, що з огляду на постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 343/1678/19 «для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем є необхідною наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов’язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку». Тому надзвичайно важливо зазначати умови нерозголошення комерційної таємниці в трудовому договорі з працівниками.

Окремо слід враховувати, що відповідно до постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 359/10185/16-ц підставою для накладення дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, складовими якого є «дії (бездіяльність) працівника, порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов’язків, вина працівника, наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов’язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку». При цьому саме на роботодавцеві лежить обов’язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.

  • Адміністративна відповідальність

Частиною 3 статті 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за розголошення комерційної таємниці, а також іншої конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Санкція за вказане правопорушення полягає в накладенні штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

  • Кримінальна відповідальність

Статтею 232 Кримінального кодексу України передбачено наступний склад кримінального правопорушення — умисне розголошення комерційної, банківської таємниці або професійної таємниці на ринках капіталу й організованих товарних ринках без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Санкцією є накладення штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Однак з аналізу судової практики випливає, що за весь період існування цієї статті ухвалено лише один виправдувальний вирок за нею і жодного обвинувального.

Отже, чинним законодавством передбачено судову й адміністративну форми захисту порушених прав на комерційну таємницю. Відповідальність за розголошення комерційної таємниці може бути цивільно-правовою, дисциплінарною, адміністративною та кримінальною. Тобто суб’єкт господарювання, права якого порушено розголошенням комерційної таємниці має альтернативні шляхи для захисту й притягнення порушника до відповідальності.

Висновок. З метою успішного розвитку й захисту бізнесу від неправомірного витоку інформації, саме власники компаній насамперед мають запровадити чіткі й дієві способи захисту комерційної таємниці.

Автори:

Яна Вергун, юрист ЮФ «Правовий Альянс»

Дарія Гулевська, молодший юрист ЮФ «Правовий Альянс»

Джерело: ЛІГА:ЗАКОН Бізнес

Кадровий семінар «Зміни законодавства — 2022»

Матеріали до теми


Навчальний онлайн-майданчик «Платформа соціальної освіти»
В Україні створено онлайн-майданчик «Платформа соціальної освіти». Він сприятиме системному навчанню та підвищенню професійної кваліфікації представників органів місцевого самоврядування, надавачів ...
Чому виникають проблеми в роботі вебпорталу електронних послуг ПФУ?
Останнім часом до Пенсійного фонду України (далі — ПФУ / Фонд) надходять повідомлення від користувачів соціальних мереж про проблеми з ...