.jpg)
Корупція в сучасних умовах стала чинником, який становить реальну загрозу національній безпеці і конституційному ладу України.
Це явище негативно впливає практично на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, соціальну і правову сфери, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні зв’язки фактично руйнують правові, етичні відносини між людьми і поступово перетворюються у норму поведінки.
Корупція, безперечно, може бути визнана однією з найгостріших соціальних та політичних проблем сучасності.
Розв’язання цієїпроблеми є надзвичайно актуальною та першочерговою справою для України.
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» спрямований на створення дієвого антикорупційного законодавства України.
Верховною Радою України 11 червня 2009 року був прийнятий пакет антикорупційних законів. Цей пакет складався з трьох Законів: «Про засади запобігання протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
Однак окремі положення цих законів не відповідали чинному законодавству, запропоновані у них заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю. Крім того, громадськістю та експертами неодноразово висловлювалися критичні зауваження щодо цих законів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушують гарантовані Конституцією України права і свободи громадян.
Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі шляхом протиправного втручання в їх приватне життя. Деякі положення законів перенесені із чинних міжнародних договорів, однак редакції цих положень належним чином до українського законодавства адаптовані не були.
З огляду на ці обставини Верховною Радою України неодноразово приймалися рішення про перенесення строків уведення в дію даного пакета антикорупційних законів.
З урахуванням вищезазначених проблем, за дорученням Президента України Національним антикорупційним комітетом було організовано комплексну та системну роботу щодо вдосконалення зазначених антикорупційних законів, результатом якої є розроблення та прийняття нового Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».
Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачає:
1) визначення основних принципів, на яких грунтується діяльність із запобігання та протидії корупції;
2) розширення кола суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а також уточнення і конкретизацію умов віднесення до числа таких суб’єктів окремих осіб;
3) упровадження дієвих механізмів, норм і правил, які спрямовані на запобігання виникненню корупції, усунення причин та умов, які її породжують;
4) урахування пропозицій, висловлених Групою країн проти корупції Ради Європи (GRECO), застережень Конституційного Суду України, експертів та громадськості;
5) адаптацію окремих положень Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції і Додаткового протоколу до неї;
6) чітке визначення кола суб’єктів, які здійснюють заходи, координують і контролюють діяльність щодо запобігання та протидії корупції;
7) конкретизацію видів обмежень суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва, а також щодо одержання такими суб’єктами дарунків;
8) установлення обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави;
9) установлення строків та порядку проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування;
10) запровадження нового порядку здійснення фінансового контролю, встановлення обов’язку декларування як доходів, так і витрат, визначення строків подання декларації та опублікування в офіційних друкованих виданнях декларацій про майновий стан, доходи і витрати посадовців;
11) установлення персонального обов’язку осіб, які уповноважені на виконання функцій держави, вживати заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів;
12) запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у тому числі актів, які вносяться на розгляд Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, з метою запобігання корупційним проявам ще на стадії опрацювання проектів будь-яких нормативних актів;
13) установлення заборони на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;
14) надання права об’єднанням громадян, а також окремим громадянам брати участь у діяльності із запобігання та виявлення корупційних проявів, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;
15) запровадження інформування громадськості про заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції;
16) створення умов для ліквідації підґрунтя для виникнення корупції як явища, формування у суспільства неприйнятного ставлення до корупції;
17) запровадження механізмів виявлення корупційних діянь, установлення видів відповідальності за корупційні правопорушення та визначення порядку притягнення винних осіб до такої відповідальності;
18) запровадження фіксації відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
19) установлення дієвих заходів щодо гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень, шляхом конфіскації та стягнення державою в судовому порядку у таких суб’єктів незаконно одержаного майна.
Серед зазначених вище характеристик даного закону більш докладно необхідно зупинитися на таких новаціях:
Розширення та уточнення кола осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення
Закон більш чітко визначає коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення (стаття 4).
Так, до числа таких суб’єктів Главою держави додатково включені Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, члени Вищої ради юстиції, члени Центральної виборчої комісії.
Таким чином, до кола суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення згідно із законом належать:
1.
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
є) члени Центральної виборчої комісії;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;
2. Особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);
в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;
г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;
3. Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;
4. Посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.
Таким чином, чітке визначення переліку тих, хто може бути притягнутий до відповідальності за корупційні діяння, а також тих, на кого поширюються обмеження, дасть змогу уникнути у подальшому суперечок щодо поширення чи непоширення на цих осіб антикорупційного законодавства.
Закон також установлює обмеження (використання службового становища, одержання дарунків, роботи близьких осіб, фінансового контролю) для посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджетів.
Це дозволить підвищити рівень відповідальності зазначених осіб за законність рішень, які вони приймають.
Така норма також створить передумови для запобігання протиправній бездіяльності цих осіб, сприятиме контролю за витрачанням ними державних коштів та за збереженням державного і комунального майна.
Запроваджується положення, яке визначає конфлікт інтересів на публічній службі та порядок його врегулювання (стаття 14).
Необхідність включення цієї норми зумовлена усвідомленням того, що в суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у порядності (доброчесності) публічної служби.
У процесі прийняття рішень чи вчинення адміністративних дій публічним службовцем мають виключатися будь-які приватні інтереси.
Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу. Вона повинна бути готова поступитися приватними інтересами на користь публічних, оскільки це зумовлено метою і завданнями публічної служби загалом.
У зв’язку з цим ситуація, за якої особиста заінтересованість публічного службовця може вплинути на об’єктивність виконання ним службових повноважень та функцій і за якої існує можливість виникнення протиріччя між особистою заінтересованістю публічного службовця і законними інтересами громадян, організацій, суспільства, держави, є неприйнятною.
Саме тому передбачається обов’язок ужиття особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів. Така особа також зобов’язується повідомити безпосереднього керівника (у разі його наявності), організацію за місцем роботи, орган, на який покладається проведення спеціальної перевірки такої особи, про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов’язків.
Таким чином, зазначена норма дасть змогу забезпечити об’єктивність виконання особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, своїх службових повноважень та функцій, уникаючи при цьому будь-якого приватного інтересу.
Крім того, закон захищає гарантоване Основним Законом держави право на свободу зайняття підприємницькою діяльністю і виключає фізичних осіб — підприємців із числа тих, хто може бути притягнутий до відповідальності за корупційні правопорушення.
Оскільки ця категорія осіб не має відношення до публічної служби, не утримується за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, вона підлягає виключенню з числа суб’єктів, для яких антикорупційним законодавством передбачені обмеження.
Закон конкретизує умови, коли на членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій, а також на помічників-консультантів народного депутата України на громадських засадах можуть поширюватись обмеження, встановлені антикорупційним законодавством.
Слід ураховувати, що зазначені особи не виконують свої обов’язки на постійній основі. Тобто, вони не перебувають у трудових відносинах з виборчими комісіями та не прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування. Відтак, для них не можуть передбачатись обмеження щодо права суміщення посад зазначеною категорією осіб.
Таким чином, обмеження, передбачені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», поширюватимуться на членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій, а також на помічників-консультантів народного депутата України на громадських засадах лише під час виконанням ними своїх функцій.
Конкретизація суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції
Даний закон чітко визначає коло суб’єктів, які можуть здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції.
До їх числа віднесені: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, а також органи державної влади у межах повноважень, визначених законом.
При цьому координація реалізації органами виконавчої влади антикорупційної стратегії, яка визначається Президентом України, здійснюється у порядку, встановленому законом, спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики. Такий орган створюється (визначається) Президентом України.
Координація діяльності правоохоронних органів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому спеціалізованими прокурорами.
Таким чином, передбачено чітку та структуровану систему організації взаємодії між органами державної влади та правоохоронними органами у питаннях запобігання та протидії корупції.
Установлення заборони фінансування органів державної влади і органів місцевого самоврядування фізичними та юридичними особами
У Законі передбачається, що органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатні майно та послуги (стаття 17).
Винятки з цього правила можуть бути встановлені лише законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.
Установлення обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)
Даним законом чітко визначено правовий режим дарунка (пожертви). Крім того, передбачено вичерпний перелік випадків, коли отримання дарунка забороняється.
Так, згідно зі статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього у майбутньому.
Запропонована норма встановлює заборону, зокрема, на дарунки від юридичних і фізичних осіб за рішення, які приймаються в їх інтересах, а також коли особа, яка дарує дарунок, є підлеглою особою. Заборона також поширюється на всі випадки одержання дарунка у зв’язку з використанням особою службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.
Дозволяється отримання дарунка, вартість якого не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати. При чому обмеження у вартості дарунка не поширюється на дарунки, які даруються близькими особами, а також на випадки одержання загальнодоступних знижок на товари, послуги, загальнодоступних виграшів, призів, премій, бонусів.
Такий підхід вбачається виправданим, оскільки позбавлення близьких осіб можливості дарувати дарунки порушує конституційні гарантії на свободу. А право на користування загальнодоступними знижками у магазинах, під час надання послуг (таксі, хімчистка тощо) ніяк не пов’язано з використанням такою службовою особою службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.
Новизною даного закону є те, що дарунки, одержані особами, уповноваженими на виконання функцій держави, як дарунки для державних органів або органів місцевого самоврядування є відповідно державною чи комунальною власністю.
Таким чином, усі отримані посадовою особою дарунки повинні бути передані державі або органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього правила дії посадової особи можуть розцінюватись як привласнення державного майна. В такому випадку особа притягується до кримінальної відповідальності у визначеному кримінальним законодавством порядку.
Запровадження більш жорстких обмежень щодо роботи близьких осіб
Даним законом установлюються обмеження мати у безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким особам.
Це обмеження стосується:
1) Президента України, Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, інших керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступників, Голови Служби безпеки України, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
2) народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад;
3) працівників ронатних служб Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;
4) державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування;
5) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
6) суддів Конституційного Суду України, інших професійних суддів, Голови, членів, дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службових осіб секретаріату цієї Комісії, Голови, заступника Голови, секретарів секцій Вищої ради юстиції, а також інших членів Вищої ради юстиції, народних засідателів і присяжних (під час виконання ними цих функцій);
7) осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
8) посадових і службових осіб органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
9) членів Центральної виборчої комісії, Керівника та інших працівників Секретаріату Центральної виборчої комісії, ронатної служби Центральної виборчої комісії, Служби розпорядника Державного реєстру виборців, а також посадових або службових осіб інших органів державної влади та місцевого самоврядування;
10) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.
У разі виникнення обставин, що порушують такі вимоги, відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані усунути ці обставини у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в даний строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи та/або близькі їм особи в місячний строк підлягають переведенню на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Разом із тим законопроектом передбачаються випадки, коли обмеження не застосовується.
Так, це правило не поширюється на народних засідателів і присяжних. Також це право не застосовується до осіб, які перебувають на виборній посаді або безпосередньо підпорядковані близьким їм особам, які перебувають на виборних посадах.
Виняток із цього правила становлять і особи, які працюють у сільській місцевості та гірських населених пунктах. Це викликано тим, що соціальні та природні умови виключають можливість дотримання такими особами загального правила щодо обмеження. Як правило, у таких населених пунктах населення складається із сімей, які живуть споріднено, і витримати обмеження у цих випадках буває неможливо.
Уточнення порядку проведення спеціальної перевірки
Закон передбачає прості і зрозумілі правила проведення спеціальної перевірки відомостей про особу, яка претендує на зайняття посади осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Так, перевірці підлягають факти притягнення особи до кримінальної відповідальності, а також те, чи піддавалася раніше особа адміністративним стягненням за корупційні правопорушення.
Перевірці також підлягає і достовірність інформації про майнових стан, доходи і витрати та наявність у особи корпоративних прав.
Окремо перевіряється стан здоров’я, освіта, наявність наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
Порядок організації проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.
Установлення обов’язку надання інформації
Законом передбачається пряма заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію (стаття 16).
Це положення забезпечить право кожного на доступ до інформації з відкритим доступом, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень та органів місцевого самоврядування.
При цьому приховування такої інформації або часткове її надання будуть розцінюватись як порушення і осіб, винних у цьому, може бути притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.
Чітке визначення поняття фінансового контролю за доходами та витратами
Законом передбачається запровадження обов’язку подання особами, які уповноважені на виконання функцій держави, не тільки відомостей про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, а і про проведені витрати.
Зазначена норма покликана забезпечити контроль за тим, чи мають посадовці реальні джерела доходів та можливість на законних підставах купувати майно і утримувати його. Перевищення витратами доходів даватиме підстави для прискіпливої уваги до такого посадовця з боку правоохоронних органів.
У такий спосіб започатковується реальний моніторинг доходів та витрат чиновників, що є реальним кроком до подолання корупційних проявів.
Запровадження вимог до поведінки осіб, які уповноважені на виконання функцій держави
Законом також передбачається можливість установлення вимог до поведінки осіб, які уповноважені на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування.
Тим самим передбачена можливість додаткового законодавчого закріплення правил поведінки чиновників із громадянами, у тому числі питання етики відносин, необхідності чемного та уважного поводження із громадянами, поваги до їх гідності та переконань.
Така норма відповідає положенням статті 8 Конвенції ООН проти корупції, де передбачено, що з метою боротьби з корупцією кожна Держава-учасниця заохочує непідкупність, чесність і відповідальність своїх державних посадових осіб згідно з основоположними принципами своєї правової системи.
Кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб.
Реалізація цих заходів має створити реальні умови для підвищення довіри громадян до влади, для партнерських відносин між громадянами та чиновниками.
Запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів
Закон передбачає запровадження здійснення Міністерством юстиції України обов’язкової антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Це забезпечить виявлення у них норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень.
Такій експертизі підлягатимуть проекти законів України та актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються в Кабінеті Міністрів України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади.
Для забезпечення громадського контролю може проводитися за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Таким чином, створюються реальні передумови для попередження антикорупційних проявів ще на стадії опрацювання проектів нормативно-правових актів.
Запровадження жорсткого механізму притягнення до відповідальності та усунення наслідків корупційного правопорушення
Законом запроваджуються чіткі підстави, механізм та види заходів примусового характеру, які можуть бути застосовані до особи, яка скоїла корупційне правопорушення.
Перш за все, це закріплення можливості притягнення такої особи до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або дисциплінарної відповідальності в залежності від суті правопорушення (частина перша статті 21).
Одночасно до відповідних кодексів вносяться зміни, які забезпечують реалізацію положень даного законопроекту.
Важливими новаціями у порядку притягнення до відповідальності є:
А. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень до розгляду справи судом. Таке відсторонення здійснюється за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому працює така особа.
Такий захід має забезпечити негайне припинення правопорушення та виключити можливість впливу або протиправного втручання особи, яка скоїла корупційне правопорушення, у хід розгляду її справи.
Одночасно з упровадженням інституту відсторонення особи законопроект передбачає гарантії відстороненій особі, коли у випадку встановлення відсутності події або складу правопорушення такій особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням (частина перша статті 22).
Б. Законом передбачається, що особи, яких притягнуто до відповідальності за порушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених законодавством для цих осіб, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк.
Також передбачається, що в разі звільнення особи, винної у скоєнні корупційного правопорушення, такій особі за вмотивованим рішенням суду може бути заборонено займати посади, пов’язані з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування. При цьому строк такої заборони встановлюється судом.
Таким чином, застосування механізму відсторонення особи від виконання обов’язків, а також звільнення і позбавлення такої особи права протягом певного часу займати посади, пов’язані із виконанням функцій держави, повинно стати дієвою пересторогою для того, щоб утримуватися від корупційних діянь.
В. Законом передбачається ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, — єдиної бази даних, в якій зосереджуватимуться відомості про всіх осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Такі відомості підлягатимуть передачі до Реєстру у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення.
Визначення порядку формування та ведення Єдиного державного реєстру, власне формування та ведення такого Реєстру покладається на Міністерство юстиції України.
Г. Крім заходів кримінального та адміністративного покарання, на особу, яка скоїла корупційне правопорушення, покладається обов’язок відшкодувати у повному обсязі моральну та/або майнову шкоду, збитки, що завдані державі, фізичним та юридичним особам, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення (статті 23, 25).
Законом також запроваджується положення, за яким кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а вартість незаконно одержаних послуг та пільг — стягненню на користь держави (стаття 26).
Це положення повною мірою узгоджується зі змістом статті 31 Конвенції ООН проти корупції, яка набрала чинності для України з 1 січня 2010 року.
Таким чином, вищезазначені положення забезпечать гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень.
У новому Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» пропонується також внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Цими змінами, зокрема, передбачається:
- впровадити адміністративну відповідальність за адміністративні корупційні правопорушення;
- посилити відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, зокрема, ввести кримінальну відповідальність за злочини, вчинені службовими особами, які працюють в юридичних особах приватного права, що фінансуються за рахунок державного, місцевого бюджету.
Прийняття Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» сприятиме вдосконаленню законодавства України у сфері запобігання та протидії корупції, а також належному правовому врегулюванню цих питань відповідно до міжнародних стандартів.
