Працівниця, перебуваючи у відпустці, подає заяву про звільнення за угодою сторін останнім днем відпустки. Чи можемо ми її звільнити останнім днем відпустки?
Верховним Судом у постанові від 17 січня 2025 року у справі № 522/2588/23 зроблено висновок про те, що в разі звільнення працівника за згодою сторін в період тимчасової непрацездатності або відпустки, датою звільнення має бути перший робочий день після закінчення такої тимчасової непрацездатності або відпустки.
Така позиція Верховного суду ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП.
У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини (абзац п’ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).
Враховуючи рішення Конституційного Суду та правову позицію, сформовану Верховним Судом, звільнення працівника має відбутися не в останній день тимчасової непрацездатності або відпустки, а в перший робочий день після закінчення такої тимчасової непрацездатності або відпустки.
У цьому разі вважаємо за найкраще звільнення працівника за власним бажанням.
Також читайте: «Вихідна допомога при звільненні через скорочення: офіційний розмір та умови»
При цьому слід врахувати, що відповідно до статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Також слід врахувати, що законодавством не передбачено обов’язкового 2-тижневого відпрацювання перед звільненням за власним бажанням. Статтею 38 КЗпП визначено лише обов’язок працівника письмово попередити роботодавця про наступне звільнення за 2 тижні.
Сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання заяви працівником у межах 2-тижневого строку.
Роботодавець не має права звільнити працівника до закінчення 2-тижневого строку після подання заяви, якщо працівник про це не просить (ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року у справі № 2а-9225/10/1570). Ні працівник, ні роботодавець не мають права самостійно (одноосібно) прийняти рішення про скорочення строку попередження про звільнення.
Також, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Індивідуальні курси кадровиків з нуля: 0 (800) 21 99 77
Отже, звільнити за власним бажанням до завершення 2 тижнів, якщо у працівника відсутні поважні причини, можливо лише за проханням працівника та за відсутності заперечень роботодавця.
Окремо слід розглянути питання щодо надання невикористаної відпустки з наступним звільненням, коли датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Так, відповідно до статті 3 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Для реалізації такого звільнення (в останній день відпустки) працівник до початку такої відпустки має надати дві заяви: про звільнення та про надання відпустки з наступним звільненням.
Своєю чергою роботодавець видає два накази: про надання відпустки та про звільнення з роботи.
Джерело: КАДРИ.UA
