За ч. 2 ст. 21 Закону від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни України для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які скеровуються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків та перебування у лікувальному закладі охорони здоров’я, зі збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Читайте також: Які категорії військовозобов’язаних втратили право на відстрочку від мобілізації
Приписи, видані ТЦК, зобов’язують громадянина з’явитися для проведення певних дій у строки, зазначені у цьому документі. У зв’язку з цим працівник зобов’язаний підтвердити свою відсутність на роботі за допомогою відповідного документа (повістки або припису).
Варто зазначити, що отримання цього припису не підтверджує та не означає факту зарахування до лав ЗСУ.
Підставою для збереження місця роботи, посади на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців є сам факт прийняття працівника на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби (який підтверджується наданими власнику або уповноваженому ним органу відповідними довідками, витягами з наказів тощо) під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Читайте також: Право на звільнення від мобілізації для жінок-медиків: кого стосується
Отже, приписи, видані ТЦК, не є належною підставою для видання наказу про увільнення працівника від роботи згідно зі ст. 119 КЗпП.
Джерело: Управління Держпраці
