Ні, право на таку відпустку мають усі працівники, незалежно від статусу.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504).
Частиною 4 вищезазначеного Закону передбачено, що в період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше ніж 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.
Така відпустка без збереження зарплати надається тільки тим працівникам, які виїхали з України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи. Якщо такий працівник просить надати йому цю відпустку, то роботодавець не має права відмовити.
Усі інші працівники, як і раніше, мають право на відпустку без збереження зарплати на період воєнного стану на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136.
Важлива відмінність між цими відпустками: період відпустки, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, не включається до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, а на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136 — включається до такого стажу згідно з пунктом 4 статті 9 Закону № 504.
Бажаєте дізнатися все про новий вид відпустки без збереження заробітної плати й особливості її надання — реєструйтеся на вебінар «Відпустки та робочий час працівників різних категорій підприємств».
Джерело: Федерація професійних спілок України
