У чому полягає відмінність між звільненням за угодою сторін і припиненням трудових відносин з ініціативи працівника (за власним бажанням)?
Законодавець розрізняє припинення трудового договору за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП) та з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
Так, згідно з частиною першою статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у певній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Міністерство соціальної політики України в листі від 4 квітня 2014 року № 60/06/186-14 зауважує, що звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди стосовно припинення трудового договору у визначений строк.
Письмові і телефонні КОНСУЛЬТАЦІЇ та інші кадрові послуги експертів журналу «КАДРОВИК.UA»
Ініціювати звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП може як роботодавець, так і працівник.
Якщо ініціатором звільнення є роботодавець, він має отримати згоду працівника на звільнення за вказаною підставою. Згоду можна засвідчити 2 способами:
- роботодавець готує письмову пропозицію про припинення трудового договору за угодою сторін і визначає дату звільнення; працівник робить відмітку про згоду на звільнення за цією підставою у визначену роботодавцем дату;
- працівник подає заяву, в якій висловлює згоду на звільнення.
Якщо звільнення ініціює працівник, у заяві він обов’язково вказує підставу і дату звільнення.
Законодавством не встановлено вимог щодо строку повідомлення та наявності поважних причин для припинення трудових відносин за угодою сторін у більш короткий строк. Таким чином, безстроковий трудовий договір може бути припинено за цією підставою у будь-який строк, погоджений між працівником і роботодавцем (зокрема й під час відпустки, тимчасової непрацездатності, строку випробування). При цьому такий строк може бути як більшим, так і меншим, ніж установлений для звільнення за власним бажанням двотижневий строк попередження. За угодою сторін може бути припинено і строковий трудовий договір.
Отже, звільнення за угодою сторін провадиться, коли досягнуто відповідної домовленості між працівником і роботодавцем, тоді як для звільнення працівника за власним бажанням згоди роботодавця не потрібно, адже працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством (частина перша ст. 38 КЗпП), і роботодавець має погодитися зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.
Звільнення в період дії воєнного стану звільнення за угодою сторін особливостей немає, на відміну від звільнення за власним бажанням. Відповідно до статті 4 Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Індивідуальні курси кадровиків з нуля: 0 (800) 21 99 77
Відповідно до статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. Крім цього, у статті 38 КЗпП наводяться випадки, коли працівник може просити розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Водночас такої підстави, як «ведення бойових дій», у цьому переліку немає.
Положення статті надають право працівникові розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві за наявності таких умов:
1) ведення бойових дій у районах, у яких розташоване підприємство, та існування загрози для життя і здоров’я працівника;
2) робота за трудовим договором не зумовлена примусовим залученням до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану або залученням до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Оскільки норма статті 38 КЗпП не містила вичерпного переліку причин для звільнення без попередження роботодавця, то роботодавець і у період до набуття чинності Законом № 2136 міг визнати причину — загроза життю і здоров’ю працівника — як поважну для звільнення без попередження. Проте не було визначено, на якій території України таку причину можна застосовувати.
Законом № 2136 чітко визначено, що загроза життю та здоров’ю працівника може бути поважною причиною для звільнення без попередження тільки за умови розташування підприємства в районі проведення бойових дій, а не будь-де на території України.
Джерело: Вікторія Ліпчанська, шеф-редактор кадрового напряму групи компаній «МЕДІА-ПРО» та журналу «КАДРОВИК.UA», президент Всеукраїнської асоціації кадровиків, головний координатор Академії Трудових Відносин.
