Нагадаємо, що відповідно до нещодавно оновленої редакції постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211, особи, які досягли 60-річного віку, повинні перебувати на самоізоляції, крім осіб, які здійснюють заходи, пов’язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність об’єктів критичної інфраструктури.
Отже, такі особи мають залишатися вдома. Для працюючих фахівців віком 60 років і старше зробили винятки. Однак лише в тому випадку, якщо вони працюють на підприємствах критичної інфраструктури та здійснюють заходи, пов’язані з недопущенням поширення COVID-19, і не можуть працювати віддалено.
У такому випадку вони повинні неухильно дотримуватися рекомендацій із масочного режиму, соціальній дистанції в 1,5 метра, наявності посвідчення особи та посвідки з місця роботи.
Кабмін пояснює, що до об’єктів критичної інфраструктури можуть бути віднесені підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які:
1) провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної промисловості, транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах;
2) надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема, у сферах централізованого водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії і газу, виробництва продуктів харчування, сільського господарства, охорони здоров’я;
3) є комунальними, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню;
4) включені до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
5) є об’єктами потенційно небезпечних технологій і виробництв.
Тобто це всі ті структури державної, комунальної чи приватної форми власності, бездіяльність яких призведе до суттєвих втрат для життєдіяльності країни.
На думку КМУ, якщо особи з категорії «60+» працюють на підприємствах, в установах, організаціях, які не належать до «критичних», то роботодавець повинен перевести їх у режим віддаленої роботи у визначеному працівниками місці самоізоляції або надати відпустку на період дії карантину.
Дивно, що тут не згадали про введення простою. Адже законодавство не забороняє оформлювати простій для окремих працівників. Про це свідчить частина друга статті 113 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП), згідно з якою про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.
Також нагадаємо, що згідно з нещодавніми законодавчими правками та відповідно до частини першої статті 113 КЗпП час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого КМУ, оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Водночас для працівників окремих галузей бюджетної сфери може бути передбачена оплата за час простою у більших, ніж установлено частиною першою статті 113 КЗпП, розмірах. Такі умови зазвичай прописують у галузевих нормативних документах, на підставі яких розробляється колективний договір. Наприклад, така можливість передбачена для працівників галузі освіти (детальніше читайте у статті «Карантин у музичній школі: як оплати працю викладача?» попереднього номера нашого журналу).
А от на звільнення Уряд «наклав табу»: «Відповідно до законодавства звільнення у період дії карантину заборонено».
І тут слід уточнити, що звільнятись за власною ініціативою або ж за угодою сторін не заборонено.
На це, зокрема, звертають увагу територіальні органи Держпраці.
Так, наприклад, Управління Держпраці у Полтавській області роз’яснює, що вимоги КЗпП не дають права роботодавцю звільняти працівників через уведення карантину або обмежувальні заходи. Жодних змін щодо звільнення працівників на період здійснення карантинних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню COVID-19, не вносилося.
Проте якщо роботодавець і працівник згодні, то трудовий договір у будь-який час може бути припинений або розірваний за власним бажанням працівника або за угодою сторін, а також через закінчення строку дії трудового договору, призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи та посада тощо.
Слід пам’ятати, що незаконно звільнений працівник може оскаржити своє звільнення у суді.
А у разі його поновлення роботодавцеві доведеться виплатити середній заробіток за весь час вимушеного простою.
Законодавством також передбачено і відповідальність для роботодавців, які незаконно звільняють працівників з особистих мотивів — штраф у розмірі від 2000 до 3000 нмдг (від 34000 до 51000 грн) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправні роботи на строк до 2 років.
Ті самі дії, вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, караються штрафом у розмірі від 3000 до 5000 нмдг (від 51000 до 85000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців (ст. 172 Кримінального кодексу України).
