Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Платників єдиного внеску визначено частиною першою статті 4 Закону України від 07.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», до яких віднесено, зокрема, роботодавців: дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.
За інформацією Державної фіскальної служби України (лист від 16.02.2018 №643/6/99-99-13-02-03-15/ІПК) на іноземних громадян, які працюють у представництвах іноземних підприємств, розташованих на території України, не поширюються норми статті 253 Кодексу законів про працю України, то вони не підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно зазначеніпредставництва не є страхувальниками для іноземців у разі нарахування та виплати їм на території Українидоходу у вигляді заробітної плати.
При цьому заробітна плата таких громадян не є базою нарахування єдиного внеску.
Отже, іноземні громадяни, які працюють у представництвах іноземних компаній, розташованих на території України, не мають права на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг за коштиФонду соціального страхування України.
Джерело: www.fssu.gov.ua
