Щодо виплати компенсації під час звільнення за додаткову соціальну відпустку за сумісництвом

Дата публікації: 01.06.2020

За частиною 2 статті 21 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці через укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо іншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Крім основного трудового договору, працівник може укладати трудові договори про роботу за сумісництвом, у тому числі внутрішнім.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначено право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Читайте також: Відмінність суміщення від сумісництва

Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією), фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.

Ураховуючи зазначене, і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та відповідно до ст. 56 КЗпП щодо недопущення будь- яких обмежень обсягу трудових прав працівників у разі роботи на умовах неповного робочого часу, не вбачається підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за статтею 19 Закону № 504.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей, тому, якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом за попередній рік або за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, а в разі звільнення (незалежно від підстав) йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні таких відпусток, як це передбачено статтею 24 Закону № 504.

Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, за відсутності спору про їхній розмір  підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.