На підприємстві працює жінка, в якої двоє дітей до 15 років. Два роки підряд ми надавали їй соціальну відпустку. У березні 2026 року ця працівниця розірвала шлюб з чоловіком. В кінці цього місяця вона вирішила звільнитися. Але вона не принесла довідку, що чоловік не скористався цією відпусткою. Вона не спілкується з чоловіком з моменту розлучення і достовірно не знає, чи він взагалі десь працював. Як вчинити в цьому випадку?
Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Статтею 117 КЗпП встановлюється відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи зазначене, виплата грошової компенсації за всі не використані працівником дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи у разі звільнення працівника є обов’язком роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).
Також читайте: «Щорічна відпустка до спливу шести місяців: що передбачає закон»
Із зазначеного вбачається, що один з батьків дітей має право на додаткову соціальну відпустку за умови, що інший з батьків дітей у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.
Зазначена відпустка є соціальною і надається в будь-який час календарного року, незалежно від відпрацьованого часу.
Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 504 додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону № 504, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 Закону № 504.
Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні таких відпусток (ст. 24 Закону № 504).
Така грошова компенсація виплачується у разі підтвердження, що один з батьків не скористався правом на додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону № 504, за кожен рік окремо.
Чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, які слід пред’явити одному з батьків для підтвердження того, що інший не скористався правом на додаткову соціальну відпустку.
Отже, роботодавцю може бути надано будь-який належним чином оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що іншому з батьків дітей не надавалася така соціальна відпустка.
Також звертаємо увагу, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (далі — Постанова № 9), одинокою матір’ю вважається:
- жінка, яка не перебуває в шлюбі, і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблений у встановленому порядку за вказівкою матері;
- вдова;
- інша жінка, яка виховує й утримує дитину сама.
До останньої категорії, згідно з роз’ясненням Мінекономіки, належать:
- розлучена жінка;
- жінка, яка виховує дитину без батька, зокрема, жінка, яка народила дитину, не перебуваючи в шлюбі, й при цьому батько визнав дитину;
- жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена, оскільки батько в дитини є.
Рекомендуємо: «Щорічна відпустка перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами: що має знати роботодавець»
Так як переліку документів, що підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини, законодавством не визначено, одним із таких документів може бути:
- рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;
- ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;
- акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;
- довідка зі школи (садочку) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Вказаний перелік не є вичерпним. Тому теоретично жінка може подати й інші документи, що підтверджують виховання дитини без батька. Знову ж таки, рішення щодо переліку документів, які має подати жінка для підтвердження статусу одинокої мати та їх достатності, приймає роботодавець.
Отже, розлучена жінка, мати двох дітей до 15 років з моменту розлучення може мати право на соціальну відпустку за двома підставами, якщо батько не приймає участі у виховання дітей.
Щоб отримати компенсацію при звільненні за двома підставами, вона має підтвердити, що батько дітей не приймає участі у їх виховання та що він не скористався правом на цей вид відпустки за певний період.
ГАРЯЧА ЛІНІЯ — безплатні консультації для передплатників журналу «КАДРОВИК.UA»
Хоча перелік документів законодавством не визначений, все рівно зазначені підстави мають бути підтверджені документально. Який це має бути документ визначає роботодавець.
Якщо працівниця не надала жодного документа, то право на цей вид відпустки в неї за певний період часу (календарний рік в якому ця відпустка не надавалася) не виникає. Відповідно не виникає підстави для компенсації цієї відпустки при звільнені.
Щоб уникнути конфліктів в майбутньому, варто запропонувати працівниці письмово надати будь-які належним чином оформлені та засвідчені в установленому порядку документи, у яких з достатньою достовірністю підтверджується, що іншому з батьків дітей не надавалася така соціальна відпустка та що батько дітей не приймає участі у їх виховання.
У відповідь на таке звернення жінка надає документи або пише письмову заяву, що вона відмовляється надавати такі документи. Відмову надати документи також можна зафіксувати актом.
Джерело: КАДРИ.UA
