Передплати журнал

Інвалід на роботі: аналіз проблем


Ще на початку 2006 р. всіх працедавців зобов’язали самостійно працевлаштовувати інвалідів відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”. При цьому Закон передбачає, що працевлаштувати інваліда потрібно тільки за основним місцем роботи, без суміщення інвалідом декількох робіт. Тільки в цьому разі норматив вважається виконаним.

Це правило викликає чимало непорозумінь, адже на користь часткової зайнятості інвалідів свідчить ч. 1 ст. 56 Кодексу законів про працю України, яка допускає за угодою сторін трудового договору встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Крім того, згідно зі ст. 172 КЗпПУ на прохання інваліда власник зобов’язаний встановити для нього неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці.

Скорочена тривалість робочого часу, окрім випадків обов’язкового застосування неповного робочого часу, визначається локальними нормативними актами підприємства. Тому інвалідів можна брати не на повну ставку, а на її половину, четверть або восьму частину, тобто на неповний робочий. Правильність цієї версії підтверджує і п. 2.4.3 Інструкції за статистикою кількості працівників, затвердженої 28.09.2005 р. за № 286, який включає в облікову кількість і штатних працівників, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Утім, наведені доводи можуть лише допомогти в приватній бесіді з тим чи іншим представником влади і, на жаль, не гарантують погодження такого трактування законодавства.

Таким чином, надалі все ж таки рекомендовано виходити з чітко прописаних нормативів і правила, згідно з яким інвалід працевлаштовується лише за основним місцем роботи. Норматив працевлаштування інвалідів для всіх роботодавців – 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на рік, а якщо на підприємстві працюють 8–25 осіб, для інваліда потрібно передбачити одне робоче місце. Фактично підприємству, середньооблікова чисельність штату якого не перевищує 37 осіб, достатньо працевлаштувати одного інваліда. Самостійно визначити середньооблікову чисельність штатних працівників можна, користуючись згаданою Інструкцією за статистикою кількості працівників.

Штрафи для роботодавців

За невиконання нормативу працевлаштування інвалідів підприємству загрожують адміністративно-господарські санкції, передбачені ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”. Зокрема, якщо на підприємстві працюють 8–15 осіб включно, штраф складе половину середньої річної заробітної плати, а якщо 16 осіб і більше – штраф стягується в розмірі середньої річної зарплати за кожне не зайняте інвалідом робоче місце. Причому правилами тієї ж статті встановлено, що на цей вид штрафу не розповсюджуються терміни позовної давності. Тобто загальний термін давності, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України для адміністративно-господарських санкцій (шість місяців з дня виявлення порушення), у цьому разі не застосовується.

Крім того, за відмову від працевлаштування інвалідів, а також за ненадання звіту до Фонду соціального захисту інвалідів ст. 188 (1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачений ще й адмінштраф у розмірі 170–340 грн., що накладається на конкретних винних посадових осіб підприємства.

Слід також пам’ятати, що згідно зі ст. 41 КУАП порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці спричиняє накладення штрафу на працівників у розмірі двох – п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – у розмірі п’яти – десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тож треба знати, що інвалід має право на:

  • працевлаштування без випробувального терміну (при направленні на роботу медико-соціальною експертною комісією; далі – МСЕК);

  • неповний робочий день або робочий тиждень (встановлюється за бажанням інваліда);

  • відмову працювати в нічний час і наднормово;

  • надання щорічної відпустки в зручний для нього час;

  • основну відпустку мінімальною тривалістю 30 (для інвалідів I і II груп) і 26 календарних днів (для інвалідів III групи);

  • неоплачувану відпустку тривалістю 60 (для інвалідів I і II груп) і 30 календарних днів (для інвалідів III групи);

  • розірвання термінового трудового договору (якщо стан здоров’я інваліда став перешкоджати виконанню трудових обов’язків).

Слід звернути увагу на те, що адмінштрафи застосовуються не замість, а разом зі штрафом, який накладається згідно із Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”.

Водночас існувала практика ухилення від сплати штрафів. Так, до 1 січня 2006 р., щоб уникнути штрафів, підприємству достатньо було проінформувати Державну службу зайнятості про створення робочих місць для інвалідів, подавши звіт про наявність вакансій з переліком вакансій для інвалідів.

Але у зв’язку з тим, що з 1 січня 2006 р. роботодавці зобов’язані самостійно шукати і працевлаштовувати інвалідів, підприємства втратили шанс на позитивне вирішення суперечок з Фондом соціального захисту інвалідів щодо штрафування в тих випадках, коли місця для інвалідів були створені, а інваліди з різних причин не були працевлаштовані.

Часто роботодавці, що не наймали на роботу інвалідів, аргументували свою позицію суперечностями між нормами ст. 18 і 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів”. Нагадаємо, що згідно з ч. 1 ст. 18 працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а згідно з ч. 3 ст. 19 – самостійно підприємством, “виходячи з вимог ст. 18 цього Закону”.

Існує думка, що ч. 3 ст. 19 Закону можна тлумачити як обов’язок підприємства самостійно влаштувати інвалідів, направлених органами працевлаштування, вказаними в ч. 1 ст. 18, і тих, що звернулися до роботодавця самі. Проте ця позиція є досить слабкою і, як свідчить судова практика, не підтримується судами. Отже, можливість перекласти обов’язок щодо працевлаштування інвалідів на них самих чи на органи працевлаштування малоймовірна.

Залишається ще один спірний момент, щодо накладення штрафів на платників єдиного податку. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 28.06.1999 р. № 746/99 встановлено, що платник єдиного податку не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Якщо виходити з очевидного наміру Президента звільнити платників єдиного податку від відрахувань до Фонду соціального захисту інвалідів, то таке звільнення має поширюватись і на штрафи від Фонду соціального захисту інвалідів.

До речі, спочатку у своєму листі від 22.11.2001 р. № 06-318/1551-468/2 Фонд також погоджувався, що платники єдиного податку не є платниками “інвалідних” внесків. Проте в роз’ясненні від 02.07.2004 р. № 06ю-261/10952 Фонд наполягав на необхідності сплати санкцій на тій підставі, що Указ не звільняє від виконання нормативу зі створення робочих місць для інвалідів.

Платники єдиного податку, які не згодні з цієї думкою, донедавна могли отримати підтримку Держкомпідприємництва, який послідовно відстоював відсутність у платників єдиного податку обов’язку сплачувати штрафні санкції. Але згодом позиція цього органу змінилася. Було озвучено, що останні зміни в законодавстві свідчать про зміцнення позиції Фонду, що вимагає від платників єдиного податку сплати штрафних санкцій.

Тож для захисту платників єдиного податку можна використати лише той аргумент, що Указ Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” звільняє їх від внесків до Фонду, а отже, не створює базу для накладення штрафних санкцій.

Джерело:smi.liga.net

Матеріали до теми


Мінсоцполітики інформує, що грошову допомогу зможуть отримати ще 50 тисяч українців
Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) у межах укладеного меморандуму з Норвезькою радою у справах біженців передало список заяв ...
Уряд продовжив програму державної підтримки аграріїв: до якого числа можна подати заяву
Уряд прийняв рішення про подовження до 30 листопада поточного року терміну реєстрації заяв аграріїв у Державному аграрному реєстрі (далі — ...