Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»

Особливості правового статусу мобілізованих працівників і допуск до роботи демобілізованих працівників

Дата публікації: 15.04.2015

Які пільги та гарантії передбачено законодавством для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації?
У які строки відбувається демобілізація?
Якими документами підтверджується звільнення особи з військової служби?
Коли демобілізований працівник повинен приступити до роботи?
Якщо працівникові встановлено інвалідність?

 

ЩО ТАКЕ МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД?

З огляду на ситуацію, що склалася Україні, в суспільстві тема мобілізації виходить на перший план. Значною мірою ці питання зачепили і роботодавців. Усе частіше виникають проблемні питання, пов’язані з мобілізацією військовозобов’язаних працівників на особливий період, зокрема, щодо збереження за цими працівниками робочого місця, проведення виплат протягом часу відсутності на роботі у зв’язку з мобілізацією тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі — Закон № 3543) під мобілізацієюрозуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (далі — підприємство) на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на орга­нізацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводитися відкрито чи приховано.
Особливим періодом згідно зі статтею 1 Закону № 3543 є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року (далі — Указ № 15/2015) оголошено проведення протягом 2015 року чергової хвилі часткової мобілізації.

 

ПІЛЬГИ ТА ГАРАНТІЇ ПРАЦІВНИКАМ, ПРИЗВАНИМ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ПІД ЧАС МОБІЛІЗАЦІЇ, НА ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД

Згідно з абзацом першим частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і війсь­кову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232) за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Пільги і гарантії, зазначені в абзаці першому частини 2 статті 39 Закону № 2232, для працівників передбачені також і частиною третьою статті 119 КЗпП, проте середній заробіток на підприємстві відповідно до цієї норми має компенсуватися із бюджету. Такі компенсації здійснюються відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105, яка набула чинності з дня її затвердження.

Звернути увагу
Невиплата роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації є порушенням законодавства про працю і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну).

З метою безумовного виконання законодавства у сфері оборони, мобілізації та захисту прав громадян України, які призвані під час мобілізації, постановою Верховної Ради України «Про додатко­ві заходи щодо зміцнення обороноздатності та без­пеки держави» від 6 травня 2014 року № 1238-VII Генеральному прокурору України доручено перевірити факти звільнення з роботи та відмови у виплаті заробітної плати громадянам, призваним на військову службу у зв’язку з мобілізацією.
Згідно з абзацом другим частини 2 статті 39 Закону № 2232 та частини четвертої статті 119 КЗпП за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період, та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік. Тобто якщо такий працівник підлягатиме звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але виявить бажання продовжити військову службу на контрактній основі, роботодавець не може звільнити його з роботи, навіть якщо термін військової служби за контрактом перевищуватиме один рік.
Отже, у разі призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на час його відсутності роботодавець може прийняти іншого працівника за строковим трудовим договором.

 

ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ ПІД ЧАС ОСОБЛИВОГО ПЕРІОДУ. КОЛИ ЇЇ ЧЕКАТИ?

Пунктом 6 Указу № 15/2015 передбачено зві­льнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 ро­ку № 303/2014, у визначені терміни, але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі, та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).
А в пункті 7 Указу № 15/2015 вказується на необхідність доведення до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплено гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
А тому демобілізація військовослужбовців, які були призвані до лав Збройних Сил України в рамках першої черги мобілізації, відбуватиметься у березні — травні, оскільки в березні місяці збігає термін гарантування збереження середнього заробітку та робочих місць для громадян, які були призвані в ході першої черги мобілізації.

 

ЯКИМИ ДОКУМЕНТАМИ ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ З ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ?

Як зазначається в листі Генерального штабу Збройних Сил України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142, закінченням військової служби для резервiстiв та військовозобов’язаних є день виключення вiйськовослужбовцiв зі списків особового складу військової частини, про що робиться вiдповiдний запис до військового квитка. А отже, і про звільнення особи з військової служби після прийняття рішення про демобілізацію має робитися відповідний запис до військового квитка.
Будь-яких інших додаткових документів, що під­тверджують звільнення особи з військової служ­би, законодавством наразі не передбачено.
Підстави та порядок звільнення військово­службовців з військової служби встановлено:
— Законом № 2232, стаття 26;
— Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008;
— Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170.

 

ПОРЯДОК ДОПУЩЕННЯ ДЕМОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ

Варто зазначити, що спеціальних нормативних актів, спрямованих на врегулювання питань щодо допущення демобілізованих працівників до роботи на сьогодні не ухвалено. Тож потрібно керуватися існуючими нормами трудового та іншого зако­нодавства. Логічним буде вважати (оскільки інше законодавством не передбачено), що працівник має прибути на роботу після звільнення його з військової служби в розумний строк, з урахуванням часу, потрібного для оформлення відповідних документів та проїзду до місця проживання.
Якщо на час відсутності мобілізованого працівника було прийнято за строковим трудовим договором іншого працівника, то останній має бути звільненим за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку). У зв’язку з цим працівник повинен заздалегідь повідомити належним чином роботодавця про демобілізацію та свій вихід на роботу чи про продовження військової служби на контрактній основі. Та все ж такого обов’язку працівника законодавством не передбачено. А тому роботодавець, у разі невиходу працівника на роботу після закінчення річного терміну з дня призову на військову службу під час мобілізації, має сам з’ясовувати долю працівника, з огляду на те, що відповідно до абзацу першого частини 2 статті 39 Закону № 2232 та частини третьої статті 119 КЗпП місце роботи (посади) за такими працівниками зберігається на термін, що не перевищує одного року. Для одержання офіційної інформації варто звертатися до військкомату за місцем проживання працівника.
Обов’язку роботодавця видавати наказ (розпорядження) про допущення демобілізованого працівника до виконання функціональних обо­в’я­з­ків законодавством не передбачено, адже працівник з роботи не звільнявся. Проте видати такий наказ інколи є доцільним, особливо коли йдеться про керівників, які мають підписувати відповідні документи.
Наказ чи розпорядження про допущення демобілізованого працівника до виконання функціональних обов’язків також буде підставою для його табелювання і нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час чи виконану роботу.
Після допущення демобілізованого працівни­ка до роботи роботодавець має проконтролювати постановку цього працівника на військовий облік, оскільки відповідно до частини 11 статті 11 Закону № 2232 особи, звільнені з військової служби, зо­бов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів (військово­зобов’язані Служби безпеки України — до Центра­льного управління або регіональних органів Служби безпеки України) для взяття на військовий облік. А згідно з частиною 4 статті 34 Закону № 2232 персональний облік призовників і військово­зобо­в’я­заних передбачає облік відомостей щодо призовників і військовозобов’язаних за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників підприємств незалежно від підпорядкування і форм власності.

Звернути увагу
Законодавством прямо не передбачено обов’язку роботодавця зберігати за демобілізованим працівником середній заробіток у період Із дня звільнення його з військової служби і до дня виходу на роботу. Лише частиною 1 статті 13 Закону № 2232
передбачено, що за громадянами України, які проходять підготовку з військово-технічних спеціальностей з відривом від виробництва, середній заробіток зберігається на весь час підготовки, включаючи час проїзду до місця підготовки та у зворотному напрямку.

Якщо працівник після звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією вийшов на роботу несвоєчасно, то це ще не є підставою вжиття до нього заходів дисциплінарного впливу. Роботодавець насамперед має з’ясувати причини цього. Якщо несвоєчасна явка на роботу сталася з вини військової частини, в якій працівник проходив службу, то за демобілізованим працівником у період із дня звільнення його з військової служби і до дня виходу на роботу середній заробіток має бути збережено.
Якщо несвоєчасна явка на роботу сталася з вини самого працівника, ми радили б також не вживати до нього заходів дисциплінарного впливу, з урахуванням психічного стану такої особи, навіть за наявності підстав для звільнення її за прогул. Особливо це стосується осіб, що перебували на передовій чи в полоні. Період відсутності працівника на роботі в таких випадках можна оформити, наприклад, як відпустку без збереження заробітної плати.
Аналогічним чином ми радили б діяти і у випадку виходу працівника на роботу після спливу річного терміну з дня призову. Проте в цьому випадку роботодавець не зобов’язаний зберігати за працівником середній заробіток після закінчення річного терміну перебування на військовій службі, навіть якщо це сталося з вини відповідного військового формування.
Допускаючи демобілізованого працівника до роботи, роботодавець зобов’язаний враховувати стан здоров’я цього працівника і, в разі потреби, у встановленому порядку направити його на медичний огляд. Якщо робота протипоказана працівникові за станом здоров’я, роботодавець має вжити заходів щодо переведення його на легшу роботу відповідно до статті 170 КЗпП.

 

ДІЇ РОБОТОДАВЦЯ У РАЗІ ВСТАНОВЛЕННЯ ДЕМОБІЛІЗОВАНОМУ ПРАЦІВНИКОВІ ПІСЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНВАЛІДНОСТІ

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875) гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість цій категорії осіб вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.
Відповідно до статті 1 Закону № 875 інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Звернути увагу
Законодавство не забороняє використовувати працю інвалідів усіх трьох груп. Головне для праці інваліда — не група інвалідності, а відсутність медичних протипоказань.

Особі, яку визнано інвалідом, медико-соціаль­на експертна комісія (МСЕК) видає:
— довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією із зазначенням групи інвалідності за формою № 157-1/о, затвердженою на­казом Міністерства охорони здоров’я України від 30 липня 2012 року № 577, в якій зазначає­ться висновок про умови та характер праці;
— індивідуальну програму реабілітації за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2007 року № 623.
Якщо демобілізованому працівникові після лікування буде встановлено інвалідність, то це не є перешкодою для продовження ним трудової діяльності, за умови, що робота не є протипоказаною за станом здоров’я відповідно до висновку МСЕК про умови та характер праці.
Якщо ж робота буде протипоказаною інвалідові за станом здоров’я, роботодавець повинен за згодою цього інваліда перевести його на іншу, легшу роботу, умови та характер якої відповідали б висновкам МСЕК.
У разі відсутності такої роботи або якщо інвалід відмовляється від переведення, роботодавець може звільнити його за пунктом 2 статті 40 КЗпП.

Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу та Положення про військовий квиток офіцера запасу затверджено Указом Президента України від 25 травня 1994 року № 263/94. Відповідно до цих Положень записи та відмітки у військовому квитку роб­лять посадові особи районних (міських) військових комісаріатів (органів Служби безпеки України), які відповідають за його видачу й заповнення. Записи у військовому квитку засвідчують гербовою мастиковою печаткою.

 

Стаття надана редакцією журналу «Довідник кадровика»
спеціально для інтернет-порталу «Всеукраїнська асоціація кадровиків»
(детальніше — журнал «Довідник кадровика» № 4, 2015)

Автор: Микола БОЙКО,
доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка

kadrovik.ua