Фізичні особи можуть залучатися до роботи не лише на підставі трудового договору, а й на іншій юридичній підставі, зокрема за цивільно-правовим договором. Як правило, це договір підряду або договір про надання послуг.
Інколи характер і порядок виконання робіт за цивільно-правовим договором подібний до функціональних обов’язків працівника за трудовим договором, що, у свою чергу, на практиці ускладнює розмежування відносин, які виникають за цими договорами, а нечітке юридичне їх оформлення породжує спори між сторонами.
Випадок із практики
Згідно з пунктом 177.8 статті 177 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцеві доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податку на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, який отримує такий дохід, надано виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності. Однак це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника або роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 і 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Тобто якщо фізична особа — підприємець за цивільно-правовим договором надає юридичній особі послугу або виконує певну роботу, яка належить до обраних ним видів діяльності і навіть надає відповідні документи про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності, юридична особа зобов’язана виконати функцію податкового агента як роботодавець відповідно до підпункту14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, а саме: нараховувати, утримувати і сплачувати до бюджету податок на суму винагороди, виплаченої фізичній особі — підприємцеві за надані ним послуги чи виконану роботу, якщо відносини з надання таких послуг або виконання певної роботи вважатимуться трудовими. У яких випадках і ким може бути встановлено, що відносини з надання послуг або виконання певної роботи за цивільно-правовими договорами фактично є трудовими, а сторони цивільно-правового договору (замовник і підрядник) — прирівнюються відповідно до роботодавця і працівника як сторін трудового договору? Які види цивільно-правових договорів про надання послуг або виконання певної роботи водночас можуть вважатися і трудовими?
Насамперед слід зауважити, що вищезазначена норма ПКУ виписана не досить коректно. Певних видів цивільно-правових договорів про надання послуг або виконання робіт, які б водночас прирівнювалися до трудових договорів, не існує. Тобто договір може бути або трудовим (глава ІІІ КЗпП України), і відносини, що виникають з укладенням такого договору, регулюються нормами трудового права, або цивільно-правовим (договір підряду (глава 61 Цивільного кодексу України; далі — ЦКУ) чи договір про надання послуг (глава 63 ЦКУ), і відносини, що виникають з укладення такого договору, регулюються нормами цивільного права.
Разом з тим договір цивільно-правового характеру за певних обставин може бути визнано трудовим, відповідно і відносини, що виникають з укладенням такого договору, — трудовими. Проте це можливо лише за взаємною згодою сторін або в судовому порядку. Останнім часом у судах досить часто розглядаються справи за позовами громадян про визнання договорів цивільно-правового характеру, за якими вони залучалися до роботи, трудовими.
Як засвідчує судова практика, суди зазвичай визнають договори цивільно-правового характеру, укладені з фізичними особами, трудовими в певних випадках.
Недотримання письмової форми договору цивільно–правового характеру
Як відомо, основною підставою виникнення трудових правовідносин є факт укладення трудового договору, яким відповідно до частини першої статті 21 КЗпП є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі — роботодавець), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Загальний порядок укладення трудового договору встановлено в статті 24 КЗпП, якою, зокрема, передбачено укладення такого договору, як правило, в письмовій формі. Водночас ця норма і не забороняє укладати його в усній формі, крім випадків, коли дотримання письмової форми є обов’язковим.
Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу або розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз’яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Залучення фізичних осіб до праці (крім укладення трудового договору) можливе також шляхом укладення з ними договорів цивільно-правового характеру. Зазвичай це договір підряду на виконання певної роботи або договір про надання послуг. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208 ЦКУ такі договори між фізичною та юридичною особою мають укладатися в письмовій формі. Відносини, що виникають з укладенням таких договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного права.
Таким чином, у разі надання фізичною особою послуг за договором цивільно-правового характеру, укладеним в усній формі, суд матиме підстави вважати, що фізичну особу фактично було допущено до роботи, а отже, з нею укладено трудовий договір в усній формі, хоча і наказу або розпорядження видано не було.
Продовження надання послуг фізичною особою після закінчення строку цивільно–правового договору, укладеного в письмовій формі
Якщо після закінчення строку цивільно-правового договору про надання послуг, укладеного в письмовій формі, цей договір не було переукладено або його дію не було продовжено в порядку, встановленому цивільним законодавством, і фізична особа продовжувала надавати послуги, визначені цим договором, з відома замовника, суд може вважати період надання послуг після закінчення строку договору цивільно-правового характеру роботою за трудовим договором, оскільки при цьому не було дотримано письмової форми цивільно-правового договору.
Характер і обсяг послуг відповідають трудовій функції за вакантною посадою
Якщо на підприємстві, в установі, організації є вакантна штатна посада, за якою визначено певні кваліфікаційні вимоги й функціональні обов’язки, і на це підприємство приймають на роботу певну фізичну особу за цивільно-правовим договором про надання послуг, у якому як послуги визначено трудову функцію (посаду (професію), спеціальність, кваліфікацію), і ця особа фактично виконує функціональні обов’язки за вакантною штатною посадою (професією), то матимемо не цивільно-правовий, а трудовий договір. Досить часто на практиці таке оформлення правовідносин застосовується з метою перевірки відповідності особи роботі, яка їй доручається, без укладення трудового договору із встановленням випробування відповідно до статті 26 КЗпП.
Порядок оформлення договору цивільно–правового характеру фактично відповідає порядку оформлення трудового договору
Якщо видано наказ або розпорядження про прийняття на роботу, працівника ознайомлено перед початком роботи під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, проведено інструктаж з питань охорони праці, укладено додатковий договір про повну матеріальну відповідальність тощо, порядок оформлення договору цивільно-правового характеру фактично відповідатиме порядку оформлення трудового договору.
Назва договору цивільно–правового характеру зафіксована як трудова угода, а його зміст відповідає трудовому договору
У цьому випадку істотні умови цивільно-правового договору відповідають обов’язковим умовам трудового договору, а права й обов’язки сторін цього договору — правам і обов’язкам працівника й роботодавця.
Порядок виконання договору цивільно–правового характеру фактично відповідає порядку виконання трудового договору
Ідеться про підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові, підпис у книзі реєстрації виходу працівників на роботу, ведення табеля обліку використання робочого часу, виплату заробітної плати, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Не досить коректним є формулювання, яке міститься в пункті 177.8 статті 177 ПКУ, що сторони цивільно-правового договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Очевидно, законодавець мав на увазі, що в разі визнання цивільно-правового договору трудовим сторони цього договору набувають правового статусу працівника і роботодавця як сторін трудового договору. Відносини, що виникають з такого договору, мають регулюватися нормами вже не цивільного, а трудового права і на працівника поширюватимуться пільги й гарантії, визначені трудовим законодавством (у т. ч. і гарантії щодо припинення договору, права на щорічну відпустку або компенсацію в разі її невикористання тощо). Згідно зі статтею 9 КЗпП умови трудового договору, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Працівник, на відміну від виконавця як сторони договору цивільно-правового характеру, підлягає усім видам загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема й пенсійному страхуванню.
Роботодавець відповідно до підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ несе обов’язки із сплати працівникові заробітної плати (відповідно до вимог законодавства про оплату праці), а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами. Крім того, він зобов’язаний нараховувати, утримувати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
