У ст. 10 Конституції України йдеться про те, що мовне питання регулюють мовні закони. До 2012 року в Україні діяв ще радянський Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року № 8312-XI. Безумовно, сам текст цього закону відповідав радянській мовній політиці, тож на самому його початку є такі рядки:
«Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Українській РСР, а російської мови як мови міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР — обов’язок державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки.»
Очевидно, що незалежна Україна потребувала оновлення мовного законодавства. У 2012 році на зміну радянському закону про мову з’явився Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року № 5029-VI (далі — Закон № 5029-VI).
Закон № 5029-VI критикували ще до його прийняття, оскільки він суперечив Конституції України. Але його таки ухвалили із низкою процедурних порушень.
Боротьба за скасування Закону № 5029-VI почалася фактично з моменту його прийняття. Конституційний Суд України 13 лютого 2015 року відкрив провадження щодо відповідності Закону № 5029-VI Конституції України. На розгляд знадобилося цілих три роки. Зрештою, 28 лютого 2018 року Конституційний Суд визнав Закон № 5029-VI неконституційним і таким, що втратив чинність. Мовна політика опинилася у законодавчому вакуумі.
У СТАТТІ:
- Екскурс в історію становлення мовного законодавства в Україні
- Як нинішнє мовне законодавство впливає на різні сфери, що так чи інакше стосуються роботи діловодів
- Скасування Закону України «Про засади державної мовної політики»
