За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Частиною третьою статті 20 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Це соціальна відпустка. За бажанням жінки вона може бути надана їй повністю або частково в межах установленого періоду. Працівниця може неодноразово переривати цю відпустку, приступати до роботи, а потім знову оформляти відпустку, якщо виникла така необхідність.
На період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною до 3 років роботодавець має право прийняти на роботу іншого працівника. При цьому з таким працівником укладають строковий трудовий договір на строк до дня фактичного виходу на роботу працівниці, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до 3 років.
У загальному випадку такий строковий припиняється у день, що передує дню виходу основної працівниці з такої відпустки (на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, далі — КЗпП) у зв’язку з тим, що відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Звільнити працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП.
Більше інформації про гарантії працівникам з дітьми можна знайти у «КАДРОВИК.UA. СПЕЦВИПУСК» № 3’2019.
