Відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999р. № 1105-XIV (далі – Закон № 1105) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.
Враховуючи вище викладене, за період вимушеного прогулу поновленому працівникові виплачується середній заробіток, а допомога по тимчасовій непрацездатності надається з дня винесення судом рішення про поновлення застрахованої особи.
Для обчислення середньої заробітної плати (доходу), грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001р. № 1266 (далі – Порядок № 1266).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1266 сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.
Згідно п. 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування – період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов’язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, – тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі – поважні причини).
За п. 32 Порядку № 1266 середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.
Абзацом 2 ч. 2 статті 7 Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, яким визначено базу нарахування єдиного внеску, передбачено, що для осіб, котрим після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду – середню заробітну плату за вимушений прогул, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається діленням заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
За пунктом 9 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015р. № 435 (зі змінами), нарахування відображаються за календарний місяць (з першого до останнього числа місяця).
Щодо однієї застрахованої особи допускається кілька записів у таблиці 6 додатка 4 цього Порядку, якщо протягом одного звітного періоду застрахованій особі було зроблено нарахування виплат за періоди поточні та майбутні (за час відпустки, допомоги по вагітності та пологах), за минулі (тимчасова непрацездатність та перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, нарахування сум заробітної плати (доходу) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання якої (яких) перевищує календарний місяць, а також за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду – сум середньої заробітної плати за вимушений прогул).
Наталія Гуска,головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Полтавській області