Відповідно до статті 25 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
Щодо таких випадків рекомендацією Міжнародної організації праці № 85 визначено, що має бути вжито всіх потрібних заходів з метою обмеження відрахувань із заробітної плати до такої межі, яка вважається доконечною для забезпечення утримання працівника і його сім’ї.
Таким чином, відповідно до статті 26 Закону № 108 при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 %, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50 % заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
При відрахуванні із заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі повинно бути збережено 50 % заробітку.
Обмеження, встановлені частинами першою і другою статті 26 Закону № 108, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII підставами для відрахувань із заробітної плати (рішення, що підлягають примусовому виконанню), які належать працівникові до виплати, можуть бути:
- виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
- судові накази;
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
- виконавчі написи нотаріусів;
- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
- рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
- рішення (постанови) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Розпорядження власника, відповідно до статей 127, 136 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі, організації (далі — підприємство), де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, а саме:
- для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
- при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію;
- при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству (ст. 136 КЗпП).
Покриття шкоди працівниками в розмiрi, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керiвниками підприємств та їх заступниками — за розпорядженням вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу шляхом відрахування iз заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу має бути зроблено не пiзнiше 2 тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди i звернено до виконання не раніше 7 днiв з дня повідомлення про це працiвниковi. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у мiстi, міського чи мiськрайонного суду.
Стягнення з керiвникiв підприємств та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу або за заявою прокурора.
