Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) тривалість відпусток визначається Законом № 504, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 504 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Читайте також: Зайво виплачені відпускні при звільненні працівника
Кількість днів щорічної основної відпустки працівника має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості такої відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.
Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.
Необхідно зауважити, що відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 9 Закону № 504 до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 Закону № 504), зараховуються:
- час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному, зокрема, статтею 26 Закону № 504.
Читайте також: Як розрахувати компенсацію відпустки, якщо в розрахунковому періоді не було нарахувань?
Водночас Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (далі — Закон № 3494), який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни, зокрема, до Закону № 504, якими доповнено статтю 26 Закону № 504 частиною четвертою, відповідно до якої час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136) (в редакції Закону № 3494) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону № 504, без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.
Таким чином, періоди перебування у відпустці, передбаченій статтею 26 Закону № 504 та частиною третьою статті 12 Закону № 2136 до дня набрання чинності Законом № 3494, зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а після цієї дати — ні.
Тобто, з дня набрання чинності Законом № 3494, час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, наданих згідно зі статтею 26 Закону № 504 та частиною третьою статті 12 Закону № 2136, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Відпустки без збереження заробітної плати. Спецвипуск № 3, 2024
0 (800) 219-977 • E-mail: podpiska@mediapro.com.ua
З огляду на викладене, вважаємо, що якщо в поточному році працівнику надано щорічну відпустку повної тривалості, під час її розрахунку за наступний рік має бути зроблено перерахунок тривалості щорічної відпустки залежно від фактично відпрацьованих працівником днів, з урахуванням кількості днів відпустки, отриманої авансом.
Лист Мінекономіки від 30 вересня 2024 року № 4701-05/71262-09
Джерело: КАДРИ.UA
