Рішення кейсу (повна версія)
Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується порівняно з нормальною тривалістю, передбаченою ч. 1 ст. 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП), однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
Відповідно до ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
- для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень;
- для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень;
- для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 год. на тиждень;
Скорочений робочий день встановлений для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До таких працівників віднесені лікарі, учителі, викладачі середніх спеціальних і вищих закладів освіти тощо. Частиною 4 ст. 51 КЗпП передбачено, що скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах, в установах, організаціях (підприємство) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю. Отже, категорії працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу, за загальним правилом визначаються законом незалежно від форми власності підприємства.
Відповідно до ч. 6 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, які його обслуговують. Частиною 1 ст. 91 КЗпП передбачено, що підприєм ства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціальнопобутові піль ги для працівників. Зазвича й, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про колективні дого вори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-XII такі пільги закріплюються в колективному договорі. Проте керівник госпрозрахункового підприємства вправі самостійно визначати коло працівників підприємства, яким встановлюється скорочений робочий час, а також тривалість такого часу, навіть у тих випадках, коли законодавством це не вимагається, а колективний договір на підприємстві не укладено.
Як роз’яснює Міністерство соціальної політики України в листі від 28.12.2011 № 376/13/133-11, згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII (Закон № 2694) працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. Однак обов’язковість установлення скороченої тривалості робочого часу для працівників з інвалідністю не визначена жодним законодавчим актом, в т. ч. ні ст. 51 КЗпП, ні Законом № 2694. Отже, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання такого працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час відповідно до ст. 172 КЗпП.
Інформацію підготував експерт газети «Кадри і зарплата» Микола Бойко, доцент Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адвокат.
Повне рішення кейсу також можна знайти в номері газети «Кадри і зарплата», №18 (138) від 17 вересня.
