| — Ситуація Працівник працює за внутрішнім сумісництвом. Як йому встановити обідню перерву? |
— Рішення
Щодо роботи за внутрішнім сумісництвом
Законодавство допускає працевлаштування різного формату. Працівник може здійснювати виконання додаткових обов’язків одночасно з основною роботою або у вільний від неї час. Один з актуальних способів — сумісництво.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) кожен працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Сумісництво — особлива форма зайнятості працівника. Це можливість розпорядитися своїм вільним часом для тих, хто має сили та бажання.
Поняття «сумісництво» визначено постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» (далі — Постанова № 245) і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі — Положення № 43).
| Сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи іншому підприємстві або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. |
Однією з найважливіших умов роботи за сумісництвом є наявність вакантної посади (професії).Сумісництво — повноцінна трудова діяльність, тому сумісники користуються такими самими правами, гарантіями та компенсаціями, що й основні працівники.
Сумісництво буває зовнішнім та внутрішнім.
Статтею 1021 КЗпП визначено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Обмеження щодо роботи за сумісництвом може бути встановлено законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина друга ст. 21 КЗпП).
Важливий показник — тривалість робочого часу. Наразі законодавством встановлено обмеження щодо роботи за сумісництвом лише для працівників державних підприємств.
Оксана Каманова,
експерт із трудового права і кадрового діловодства
