Основними напрямами державної політики у сфері державної служби відповідно до статті 6 Закону України «Про державну службі» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі — Закон № 3723) є визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (далі — Головдержслужба).
Відповідно до Положення про Головне управління державної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1180 (далі — Положення), Головдержслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра Кабінету Міністрів України.
Головдержслужба на підставі підпункту 4 пункту 4 Положення надає роз’яснення щодо застосування законодавства з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, які у разі потреби оприлюднюються у друкованих засобах масової інформації.
Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження (ст. 1 Закону № 3723).
Типовим положенням про кадрову службу органу виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 року № 912, передбачено, що обчислення стажу роботи та державної служби належить до виключної компетенції кадрової служби органу виконавчої влади (далі — кадрова служба), з яким державний службовець перебуває або перебував у трудових відносинах до звільнення на пенсію. Тобто, кадрова служба на підставі необхідних документів та відповідно до чинного законодавства має обчислювати стаж роботи та державної служби.
Обчислення стажу державної служби здійснюється відповідно до Закону № 3723 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі — Порядок). Цими законодавчими документами і необхідно керуватися при обчисленні стажу державної служби конкретного державного службовця, встановленні йому надбавки за вислугу років і додаткової оплачуваної відпустки та призначенні пенсії.
Отже, стаж державної служби обчислюється для осіб, які мають статус державного службовця, тобто прийняли Присягу державних службовців та їм присвоєно відповідний ранг.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 3 Порядку до стажу державної служби включається час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях. При цьому до стажу державної служби осіб включаються всі види військової служби, які вони проходили у Збройних Силах та інших військових формуваннях України та колишнього СРСР.
Таким чином, час проходження військової служби зараховується до стажу державної служби, необхідного для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Стосовно зарахування до стажу державної служби періоду служби в органах внутрішніх справ слід зазначити таке.
Відповідно до пунктів 2 Порядку та Методики щодо зарахування (включення) до стажу державної служби періодів роботи (служби) колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Головного управління державної служби України і Міністерства праці та соціальної політики України від 12 жовтня 2007 року № 270/551 та постановою правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 року № 18-10 (далі — Методика), за часів СРСР до стажу державної служби зараховуються періоди роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів у центральному апараті Міністерства внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік СРСР, а також в апараті управлінь (самостійних відділів і інших підрозділів) внутрішніх справ — самостійних структурних підрозділів виконавчих комітетів місцевих рад депутатів трудящих, рад народних депутатів та апараті управлінь (самостійних відділів і інших підрозділів) внутрішніх справ, які були місцевими органами державного управління Міністерства внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік СРСР.
Час служби в органах внутрішніх справ осіб, яким присвоєно спеціальні звання (як спеціальні звання міліції, так і внутрішньої служби), зараховується лише на посадах середнього, старшого і вищого начальницького складу. Служба осіб на посадах рядового і молодшого начальницького складу до стажу державної служби не зараховується.
При визначенні належності посади, зазначеної у послужному списку особи, до посад рядового, молодшого, середнього, старшого чи вищого начальницького складу органів внутрішніх справ необхідно виходити з того, що таке визначення здійснюється не за присвоєним особі спеціальним званням, а за штатним розписом, переліками посад, що підлягають заміщенню особами рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу, затвердженими Міністром внутрішніх справ України, або переліком посад, що підлягають заміщенню особами вищого начальницького складу, затвердженим відповідно до законодавства.
При обчисленні стажу слід ураховувати, якщо посада працівника або особи рядового чи начальницького складу органу внутрішніх справ не належала до апаратів перелічених вище державних органів, а перебувала в структурі підрозділів, що підпорядковувалися або функціонували при вказаних управліннях (відділах) внутрішніх справ, то періоди роботи (служби) в них не зараховуються до стажу державної служби.
Час роботи (служби) на вказаних вище посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується за умови, якщо фінансування заробітної плати за цими посадами здійснювалося за рахунок коштів державного або місцевого бюджету. Тобто, якщо заробітна плата за посадою фінансувалася не з державного бюджету, то період роботи (служби) на такій посаді до стажу державної служби не зараховується.
Таким чином, за часів СРСР до стажу державної служби зараховуються періоди роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів та служби на посадах середнього, старшого, і вищого начальницького складу у центральному апараті Міністерства внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік СРСР, а також в апараті управлінь (самостійних відділів і інших підрозділів) внутрішніх справ — самостійних структурних підрозділів виконавчих комітетів місцевих рад депутатів трудящих, рад народних депутатів та апараті управлінь (самостійних відділів і інших підрозділів) внутрішніх справ, які були місцевими органами державного управління Міністерства внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік СРСР.
Статтею 23 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII встановлено, що граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Згідно зі статтею 30 указаного Закону досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби є підставою припинення державної служби.
Частиною п’ятою статті 254 Цивільного кодексу України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до статті 2411 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Таким чином, якщо досягнення граничного віку припадає на вихідний день, днем закінчення строку (днем досягнення граничного віку перебування на державній службі та відповідного звільнення) уважається найближчий за ним робочий день. Зазначення в наказі дати звільнення, що є вихідним днем, не допускається.
Відповідно до статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Статтею 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III визначено, що посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року № 268 визначено, що керівникам органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів у межах установленого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Отже, матеріальна допомога для оздоровлення має виплачуватися при наданні щорічної відпустки.
У разі поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз за відпрацьований робочий рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.
Таким чином, при оформленні другої частини невикористаної відпустки у 2009 році працівникові не може бути виплачена допомога для оздоровлення, оскільки така допомога була виплачена у 2008 році.
