Головний бухгалтер та бухгалтер з нарахування заробітної плати, які є безпосередньо підпорядковані та підконтрольні один одному, взяли шлюб. Як має діяти роботодавець?
Дії роботодавця залежать насамперед від форми власності підприємства, установи, організації (далі — підприємство), де працюють вказані особи, та від їхнього статусу.
Статтею 25-1 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що роботодавець вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
На підприємствах державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлено окремим законодавством. В Україні до цього часу є чинною постанова Ради Народних Комісарів УРСР «Про суміщення посад і службу родичів в установах, підприємствах і організаціях усуспільненого сектору» від 4 червня 1933 року. Відповідно до пунктів 16, 17 зазначеної постанови, в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 3 листопада 1980 року № 593 (далі — Постанова № 593), забороняється спільна служба на одному й тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також брати, сестри, батьки і діти подружжя), якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю один одному. Виняток з цього правила може допускатися стосовно:
1) працівників, що обіймають безпосередньо підпорядковані або підконтрольні виборні посади;
2) спеціалістів сільського господарства, які працюють в державних сільськогосподарських підприємствах і організаціях, а також в науково-дослідних установах по сільському господарству, розташованих в сільській місцевості;
3) працівників лінійних підприємств залізничного транспорту, крім головних бухгалтерів і касирів цих підприємств;
4) працівників плаваючого складу суден річкового флоту і працівників експлуатаційних підприємств і організацій річкового транспорту (за винятком розташованих в обласних центрах), крім головних бухгалтерів і касирів цих підприємств і організацій;
5) працівників дорожніх організацій, що здійснюють експлуатацію автомобільних шляхів загального користування крім головних бухгалтерів і касирів цих організацій;
6) працівників з експлуатаційно-технічного обслуговування лінійних і станційних споруд зв’язку, радіо і телебачення;
7) працівників будівельно-монтажних і містобудівельних поїздів, механізованих колон і інших пересувних спеціальних будівельних формувань, крім головних бухгалтерів і касирів цих організацій;
8) лікарів лікарсько-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров’я;
9) наукових і педагогічних працівників, лекторів, бібліотекарів і бібліографів у всіх наукових, навчальних і виховних закладах;
артистів, художників і музикантів державних театрів, художніх колективів і студій;
10) працівників польових геологічних експедицій, партій, загонів і дільниць;
11) спеціалістів лісного і водного господарства, працівників освіти, медичних працівників, працівників культурно-освітніх закладів, працівників підприємств роздрібної торгівлі і громадського харчування споживчої кооперації, які працюють в сільській місцевості;
12) працівників ставкових і озерних рибоводних господарств, рибальських заводів, нерестово-вирощувальних господарств і риборозплідників, крім головних бухгалтерів і касирів цих підприємств.
Слід звернути увагу, що Постанова № 593 передбачає обмеження не будь-якої спільної роботи родичів, а лише спільної служби, тобто роботи службовців (керівників, спеціалістів тощо). А отже, на робітників ця постанова не поширюється (наприклад, на робітника і бригадира, в підпорядкуванні якого перебуває цей робітник).
На підприємстві недержавної форми власності роботодавець може як запроваджувати, так і не запроваджувати обмеження щодо спільної роботи осіб, які є близькими родичами чи свояками. Водночас такі обмеження можуть запроваджуватися не лише на посадах керівників, спеціалістів і інших службовців, а й на інших роботах. Крім того, зазначені обмеження діють лише тоді, коли близькі родичі у зв’язку з виконанням ними трудових обов’язків підпорядковані чи підконтрольні один одному безпосередньо. Про безпосередню підпорядкованість і підконтрольність працівника на підприємстві має бути зазначено в його функціональних обов’язках (посадових інструкціях), які затверджуються керівником підприємства, і з якими працівники мають бути ознайомлені під розписку.
Статтею 27 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700) передбачається обмеження спільної роботи близьких осіб. Проте в цій нормі, на відміну від статті 25-1 КЗпП, йдеться не про будь-яких працівників, а лише про осіб, зазначених у підпунктах «а», «в»–«з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700. Зокрема, це:
- Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
- військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
- судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
- особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
- посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику;
- члени Центральної виборчої комісії;
- поліцейські.
Вказані особи не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах «а», «в»–«з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
Обмеження спільної роботи близьких осіб не поширюються на:
- народних засідателів і присяжних;
- близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв’язку з набуттям одним з них статусу виборної особи;
- осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.
Відповідно до статті 1 Закону № 1700 під прямим підпорядкуванням розуміються відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням. А близькими особами згідно з вказаною нормою є члени сім’ї суб’єкта, зазначеного у частині першій статті 3 Закону № 1700, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта.
Варто звернути увагу, що перелік осіб, зазначених у статті 1 Закону № 1700, є значно ширшим ніж у статті 25-1 КЗпП та Постанові № 593. Водночас як один, так і другий переліки є вичерпними. На осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, навіть якщо їхні взаємні права та обов’язки мають характер сімейних, не підпадають під дію статті 25-1 КЗпП та Постанови № 593.
Частиною 2 статті 27 Закону № 1700 передбачено, що в разі виникнення обставин, які передбачають можливість прямого підпорядкування близьких осіб у зв’язку з виконанням ними своїх повноважень, відповідні особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Підставою для звільнення в цьому випадку буде пункт 4 частини 1 статті 41 КЗпП (перебування всупереч вимогам Закону № 1700 у прямому підпорядкуванні у близької особи).
Варто зазначити, що на практиці існують певні проблемні питання з приводу запровадження обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками, відповідно до статті 25-1 КЗпП.
Зрозуміло, що роботодавець, з метою запровадження обмеження, передбаченого статтею 25-1 КЗпП, має право (а для державних підприємств, за певними винятками, зобов’язаний) відмовити певній особі в прийнятті на роботу, якщо на цьому підприємстві уже працює її близький родич чи свояк і в зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони будуть безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. Навіть у разі прийняття такої особи на роботу, порушуючи вимоги Постанови № 593, роботодавець може згодом звільнити таку особу, пославшись на статтю 7 КЗпП (у зв’язку з порушенням правил прийняття на роботу). У пункті 29 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (далі — Постанова № 9) роз’яснено, що, вирішуючи справи про припинення трудового договору у зв’язку з порушенням правил прийняття на роботу, суди повинні враховувати, що звільнення з цих підстав може мати місце у випадках, коли, відповідно до статті 7 КЗпП, спеціальною нормою законодавства України передбачено обмеження на прийняття на роботу за певних умов.
Проте, не зрозуміло, оскільки законодавством це прямо не врегульовано, як може запроваджуватися обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві безпосередньо підпорядкованих чи підконтрольних один одному осіб, які за певних обставин, зокрема внаслідок укладення шлюбу, стали близькими родичами чи свояками в період спільної роботи на цьому підприємстві, якщо вони не віднесені до категорії осіб, зазначених у підпунктах «а», «в»–«з» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700.
За таких обставин роботодавець насамперед може вжити заходів щодо переведення одного з таких працівників на іншу посаду, аби вивести їх з безпосереднього підпорядкування чи підконтрольності. Але, що має робити роботодавець у разі неможливості такого переведення, або відмови працівників від переведення, а законодавство (Постанова № 593) прямо забороняє їх спільну роботу? Залишається єдиний вихід — звільнити одного з цих працівників. Проте виникає питання: на яку норму трудового законодавства слід посилатися у разі потреби звільнення одного з таких працівників, з огляду на те, що конкретної норми, яка б передбачала припинення трудового договору в разі запровадження роботодавцем обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному, законодавство про працю не містить. Постанова № 593 лише забороняє їх спільну службу на одному й тому ж підприємстві, проте не передбачає звільнення, а отже не може слугувати підставою припинення трудового договору. Не може слугувати такою підставою і стаття 25-1 КЗпП, частина перша якої лише надає право роботодавцеві запроваджувати обмеження спільної роботи певних осіб на одному і тому ж підприємстві.
На нашу думку, запровадження роботодавцем обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному, є одним з видів запровадження на підприємстві змін в організації виробництва і праці, аналогічно як і запровадження контрактної форми трудового договору чи повної матеріальної відповідальності працівника. Про можливість розірвання трудового договору згідно з правилами пункту 1 статті 40 КЗпП у разі відмови працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов’язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), вказується у пункті 19 Постанови № 9. У постанові Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є в державній власності» від 19 березня 1993 року № 203 зазначено, що у разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.
А отже, в разі потреби звільнення одного з працівників, які є близькими родичами чи свояками та перебувають між собою в безпосередньому підпорядкуванні чи підконтрольності, з метою запровадження обмеження щодо їх спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, роботодавець має діяти за правилами, передбаченими статтею 49-2 КЗпП, зокрема:
— видати розпорядчий акт (наказ чи розпорядження) про запровадження обмеження щодо спільної роботи цих працівників з зазначенням дати;
персонально попередити працівників про запровадження обмеження не пізніше ніж за два місяці;
— запропонувати працівникам іншу роботу на тому самому підприємстві;
— у разі неможливості переведення на іншу роботу, видати наказ (розпорядження) про звільнення одного з працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП. При звільненні має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Варто пам’ятати, що відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. А згідно зі статтею 44 КЗпП, у разі звільнення з цих підстав, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Редакція журналу «КАДРОВИК.UA»
Найголовніша подія року: Всеукраїнський кадровий форум – 2022
