Відпустка — це найтриваліший вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безплатне звільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов’язків протягом установленої законом або угодою сторін, але не меншої, ніж установлена законом, кількості календарних днів із збереженням за працівником місця роботи на цей період.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями (далі — підприємство) будь-якої форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні на загальних підставах, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
Особи, які працюють за договором підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторським чи видавничим договором, не набувають статусу працівника, а тому права на відпустку не мають.
Право на відпустку надається також позаштатним працівникам, на яких поширене державне соціальне страхування. Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено також право на відпустку тимчасовим і сезонним працівникам.
Статтею 4 Закону № 504 визначено такі види відпусток:
- щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
- додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
- творча відпустка;
- відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
- соціальні відпустки:
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
- відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
ПОРЯДОК НАДАННЯ ЩОРІЧНОЇ ВІДПУСТКИ
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами будь-якої форми власності, видів діяльності та галузевої належності, а також тим, хто працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна й додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Право працівників на щорічну відпустку не залежить від місця та умов роботи, виконуваної трудової функції, строку трудового договору, категорії працівників. Але від цих обставин залежить тривалість щорічної відпустки, яка надається працівникові.
ТРИВАЛІСТЬ ВІДПУСТКИ
Статтею 6 Закону № 504 передбачено, що щорічна основна відпустка для загального кола працівників надається тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників основна щорічна відпустка законодавством установлюється більшої тривалості (таблиця 1). Так, керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівниками освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів, інвалідам І і ІІ груп — 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів.
Особам до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.
Таблиця 1
Тривалість основних щорічних відпусток
| № | Кому надають (категорія працівників) | Тривалість (календарних днів) | На підставі чого надають |
|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Працівники, які перебувають у трудових відносинах | 24 | Стаття 6 Закону № 504 |
| 2 | Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також персоналу, зайнятому на відкритих гірничих роботах, роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів і рудників, будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин | 24 (відпустка збільшується за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів) | Стаття 6 Закону № 504 |
| 3 | Невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин | 24 (відпустка збільшується за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів) | Стаття 6 Закону № 504 |
| 4 | Працівникам, зайнятим: — на підземних гірничих роботах, у розрізах, кар’єрах, рудниках глибиною 150 м і нижче — у розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною до 150 м |
28 (незалежно від стажу роботи) 24 | Стаття 6 Закону № 504 |
| 5 | Працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісництв | 28 (згідно зі Списком робіт, професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 570) | Стаття 6 Закону № 504 |
| 6 | Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин | 30 | Стаття 6 Закону № 504 |
| 7 | Особам віком до 18 років | 31 | Стаття 6 Закону № 504 |
| 8 | Інвалідам І і II груп Інвалідам III групи | 30 26 | Стаття 6 Закону № 504 |
| 9 | Керівним працівникам навчальних закладів і установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам | До 56 (у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346) | Стаття 6 Закону № 504 |
| 10 | Сезонним працівникам | Пропорційно до відпрацьованого часу (згідно зі Списком сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278) | Стаття 6 Закону № 504 |
| Тимчасовим працівникам | Пропорційно до відпрацьованого часу | Стаття 6 Закону № 504 | |
| 11 | Народним депутатам | 45 | Частина 8 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ |
| 12 | Помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі | 30 (якщо законодавством не передбачено інше) (зазвичай у період відпустки народного депутата) | Стаття 4.4.Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР |
| 13 | Державним службовцям | 30 (якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки) (до відпустки виплачують допомогу для оздоровлення у розмірі посадового окладу) | Стаття 35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ |
| 14 | Членам центральної виборчої комісії | 45 (з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення) | Стаття 37 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року № 1932-ІV |
| 15 | Посадовим особам органів місцевого самоврядування | 30 (якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки) (з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу) | Стаття 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ |
| 16 | Працівникам дипломатичної служби (дипломатичні працівники й адміністративно-технічні працівники системи органів дипломатичної служби) | 30 (якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки) (з виплатою допомоги на оздоровлення) | Стаття 36 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року № 2728-ІІІ |
| 17 | Суддям | 30 робочих днів (з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу) | Стаття 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI |
| 18 | Прокурорам і слідчим прокуратури | 30 (з оплатою проїзду до місця відпочинку і назад) | Стаття 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ |
| 19 | Посадові особи митної служби України | Правове становище визначається цим Митним кодексом України, а в частині, не врегульованій ним, — законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України | Стаття 569 Митного кодексу України |
| Працівники митних органів та організацій, які не є посадовими особами | Правове становище регулюється іншими актами законодавства України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом | Стаття 569 Митного кодексу України | |
| 20 | Особам, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення (пропорційно до відпрацьованого на цих територіях часу): — у зонах відчуження та обов’язкового відселення |
44* (загальна тривалість відпустки не може перевищувати 56 календарних днів) | Стаття 47 Закону № 796 |
| — у зоні гарантованого добровільного відселення | 37* (загальна тривалість відпустки не може перевищувати 49 календарних днів) | ||
| — у зоні посиленого радіологічного контролю | 30* (загальна тривалість відпустки не може перевищувати 42 календарних днів) | ||
| 21 | Військовослужбовцям строкової служби, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи | Не менше як 30 діб (без урахування часу проїзду) | Стаття 25 Закону № 796 |
| 22 | Журналістам | 36 | Стаття 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР |
| 23 | Педагогічним працівникам професійно-технічних навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти | Не менше 42 (у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346) | Стаття 47 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР |
| 24 | Помічникам вихователів дошкільних навчальних закладів | 28 | Пункт 4 статті 30 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ |
| 25 | Працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу або матеріалами, що їх містять, доглядають за хворими на туберкульоз та/або прибирають приміщення, у яких перебувають такі хворі | 36 | Стаття 23 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 5 липня 2001 року № 2586-ІІІ |
| 26 | Працівникам протитуберкульозних закладів, які захворіли на туберкульоз внаслідок виконання службових обов’язків | 45 (з використанням її у літній або інший зручний для них час) |
* Без урахування додаткової відпустки. Якщо для названих працівників передбачено відпустку більшої тривалості, то зберігається її тривалість.
ТРИВАЛІСТЬ ДОДАТКОВИХ ЩОРІЧНИХ ВІДПУСТОК
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці надається до 35 календарних днів, а працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки (таблиця 2) встановлюється колективним чи трудовим договором (ст. 7 і 8 Закону № 504). Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року№ 1290 затверджено Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (далі — Список 1) і Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (далі — Список 2).
Наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 затверджено Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.
Порядок і умови надання щорічних відпусток визначено статтями 10–12 Закону № 504. Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися разом зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані зазвичай до закінчення робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Право працівника на щорічні основну і додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.
Таблиця 2
Тривалість додаткових відпусток
| № | Кому надають (категорія працівників) | Тривалість (календарних днів) | На підставі чого надають |
|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Особам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів (згідно зі Списком 1) | до 35 (надають згідно з порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16)1 | Стаття 7 Закону № 504 |
| 2 | Особам, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах, умовах підвищеного ризику для здоров’я (згідно зі Списком 2) | до 35 (надають згідно з порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16)2 | Стаття 8 Закону № 504 |
| 3 | Працівникам з ненормованим робочим днем3 | до 7 (згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою) (порядок надання такої відпустки описано у Рекомендаціях № 7)4 | Стаття 8 Закону № 504 |
| 4 | Державним службовцям зі стажем роботи5: — 10 років | 5 | Стаття 35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ |
| — 11 років | 7 | ||
| — 12 років | 9 | ||
| — 13 років | 11 | ||
| — 14 років | 13 | ||
| — 15 років і більше | 15 | ||
| 5 | Посадовим особам органів місцевого самоврядування, які мають стаж роботи в цих органах5: — 10 років | 5 | Стаття 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ |
| — 11 років | 7 | ||
| — 12 років | 9 | ||
| — 13 років | 11 | ||
| — 14 років | 13 | ||
| — 15 років і більше | 15 | ||
| 6 | Працівникам дипломатичної служби, які мають стаж роботи у державних органах5: — 10 років | 5 | Стаття 36 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року № 2728-ІІІ |
| — 11 років | 7 | ||
| — 12 років | 9 | ||
| — 13 років | 11 | ||
| — 14 років | 13 | ||
| — 15 років і більше | 15 | ||
| 7 | Суддям зі стажем роботи більше 10 років | 15 | Стаття 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI |
| 8 | Атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи більше: — 10 років | 5 | Стаття 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ |
| — 15 років | 10 | ||
| — 20 років | 15 | ||
| 9 | Окремим категоріям працівників дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням | До 35 (згідно зі Списком 2) | Частина 4 статті 30 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ |
1 Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16.
2 Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16.
3 Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюють для певної категорії працівників у випадку неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує свої обов’язки понад нормальну тривалість робочого часу, і ця робота не вважається надурочною.
4 Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7.
5 Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 250. Ці додатково оплачувані відпустки надають одночасно із щорічною відпусткою відповідно до встановленого графіка або за згодою сторін окремо від неї.
СТАЖ РОБОТИ, ЩО ДАЄ ПРАВО НА ВІДПУСТКУ
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується:
- час фактичної роботи (зокрема, й на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (зокрема, час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у зв’язку з наданням відпустки без збереження заробітної плати згідно зі статтями 25 і 26 Закону № 504, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною 16-річного віку;
- час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
- час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, зокрема з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
- інші періоди, передбачені законодавством.
СТАЖ РОБОТИ, ЩО ДАЄ ПРАВО НА ДОДАТКОВІ ВІДПУСТКИ
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:
- час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник був зайнятий на роботах у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
- час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
- час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
- жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
- інвалідам;
- особам віком до 18 років;
- чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
- особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
- сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
- працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
- працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
- батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
- особи віком до 18 років;
- інваліди;
- жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
- жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
- одинока мати (батько), які виховують дитину без батька (матері); опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
- дружини (чоловіки) військовослужбовців;
- ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
- ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII;
- батьки — вихователі дитячих будинків сімейного типу;
- інші випадки, передбачені законодавством, колективним або трудовим договором.
- порушення роботодавцем терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки;
- невчасної виплати роботодавцем заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.
- тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
- виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей період від основної роботи із збереженням заробітної плати;
- настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
- збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну і додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу роботи, що дає право на щорічні основну і додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
НАДАННЯ ВІДПУСТОК ДО ЗАКІНЧЕННЯ ШЕСТИМІСЯЧНОГО ТЕРМІНУ БЕЗПЕРЕРВНОЇ РОБОТИ
У разі надання працівникові зазначених щорічних основної та додаткових відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості надаються до настання цього терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві за бажанням працівника. Зокрема:
Щорічні відпустки за другий і наступні роки роботи можуть надаватися працівникові у будь-який час відповідного робочого року.
ЧЕРГОВІСТЬ ВІДПУСТОК
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджує керівник підприємства за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) (далі — профспілка) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводить до відома всіх працівників. Під час складання таких графіків мають ураховуватися як інтереси виробництва, так і особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Проте для певних категорій працівників за їхнім бажанням відпустка надається в зручний для них час. Це:
ПЕРЕНЕСЕННЯ, ПРОДОВЖЕННЯ ВІДПУСТКИ
Щорічна відпустка на вимогу працівника має бути перенесена на інший період у разі:
Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
Щорічна відпустка з ініціативи роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період лише за письмовою згодою працівника та за погодженням із профспілкою або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Працівник приватного підприємства щороку бере щорічну основну відпустку лише по 14 календарних днів на рік, решта 10 днів щорічно залишається. Чи можна надавати частину основної щорічної відпустки щороку за новий робочий період, залишаючи при цьому 10 днів за попередній період роботи, а за такі залишки відпустки щоб працівник отримав компенсацію при звільненні?
Скажімо, працівника прийняли на роботу 1 квітня 2009 року. Він узяв щорічну основну відпустку у 2010 році 14 календарних днів за робочий період з 1 квітня 2009 року до 31 березня 2010 року. Наступного, 2011, року знову взяв лише 14 календарних днів. Чи можна надати йому таку відпустку за новий робочий рік з 1 квітня 2010 року до 31березня 2011 року, залишивши 10 днів за попередній період роботи, чи все-таки треба віддати залишок відпустки за попередній рік — 10 днів, а потім за новий період роботи ще 4 дні?
Згідно зі статтею 6 Закону № 504 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Черговість надання відпусток на підприємствах визначається графіками, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілкою чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва та особисті інтереси працівників.
Стаття 10 Закону № 504 не встановлює конкретного строку затвердження графіків надання відпусток. Але в Україні все ще діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені постановою Державного комітету СРСР із праці і соціальних питань від 20 липня 1984 року № 213. Пунктом 20 цих Правил передбачено, що графіки надання відпусток складають на кожен календарний рік не пізніше 5 січня поточного року.
Статтею 12 Закону № 504 передбачено, що щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові зазвичай до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Законодавством не передбачено умову надавати основну безперервну частину щорічної відпустки, що має становити не менш як 14 календарних днів, у першу чергу.
На практиці ініціатором поділу щорічної відпустки є зазвичай працівник, який має звернутися до керівника із заявою.
Законодавством працівникові надано можливість, а не право на поділ відпустки. Отже, власник або уповноважений ним орган має право погодитися з таким поділом або відмовити в поділі, і така відмова не буде оцінена як порушення прав працівника чи норм законодавства про працю.
Водночас, запобігаючи будь-яким ускладненням у взаєминах із працівником, забезпечуючи вимоги Закону № 504 щодо надання відпусток у календарних днях, а також зважаючи на інтереси виробництва, власник або уповноважений ним орган має право регламентувати можливість поділу щорічної відпустки на частини в Правилах внутрішнього трудового розпорядку, установивши порядок такого поділу в розділі «Робочий час і час відпочинку».
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічних основних та додаткових відпусток. Виплата компенсації передбачена статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону № 504.
Терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, законодавством не передбачено.
Таким чином, у нашому випадку керівникові підприємства слід надавати працівникам протягом року щорічну основну відпустку не менш як 24 календарних дні, щоб не порушувати законодавство, і тоді жодних переносів відпустки та компенсації за невикористані дні відпустки не буде взагалі.
Проте якщо вже так сталося, що працівникові підприємство заборгувало щорічну основну відпустку за 2009–2011 роки, то компенсація за невикористані дні відпустки може бути виплачена лише у разі звільнення працівника або керівник підприємства повинен запропонувати працівникові використати залишок днів щорічної основної відпустки в поточному році, а надалі слід неухильно дотримуватися вимог законодавства щодо регулярного їх надання.
Відкликання із щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших випадках, передбачених законодавством.
ЗАРОБІТНА ПЛАТА І ВІДПУСТКА
Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону № 504).
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість щорічної та додаткових відпусток, що надаються працівникові, не може бути меншою 24 календарних днів.
Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
ВІДПУСТКИ ГРОМАДЯНАМ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ
Пункт 22 статті 20 та пункт 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі — Закон № 796) дає право особам, віднесеним до категорії 1–2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів на рік. Ця відпустка є гарантованою державою пільгою, а тому роботодавець зобов’язаний забезпечити це право працівника впродовж року.
Скажімо, коли працівникові була надана така додаткова відпустка наприкінці 2012 року і частина її припала на 2013 рік, це вважатиметься відпусткою за 2012 рік. У 2013 році працівник має право на використання зазначеної відпустки повної тривалості (16 календарних днів).
Зазначена відпустка не належить до виду щорічних відпусток, визначених пунктом 1 статті 4 Закону № 504, на неї не поширюються норми цього Закону, передбачені для щорічних відпусток.
Згідно із статтею 11 Закону № 504 саме щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Відповідно до зазначеного додаткова відпустка, передбачена статтями 20 і 21 Закону № 796, не підлягає перенесенню на інший період.
Перенесення цієї відпустки з незалежних причин на наступний рік теж не допускається.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» від 10 лютого 2000 року № 1445-III фінансування видатків на заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, провадиться за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення й інших джерел, визначених законами України.
Територіальними органами державного казначейства відшкодовуються доплати за роботу на радіоактивних забруднених територіях, збереження заробітної плати при переведенні на нижчеоплачувану роботу та у зв’язку з відселенням, виплати підвищених стипендій та надання додаткової відпустки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Стаття надана редакцією журналу «Довідник кадровика»
спеціально для інтернет-порталу «Всеукраїнська асоціація кадровиків»
(детальніше – журнал «Довідник кадровика» № 8, 2013)
Автор: Лариса ЗВІРИЧ,
перший заступник начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області
