Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі – Постанова) та спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Згідно з пунктом 1 Постанови робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.
Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.
Згідно з пунктом 2 Постанови встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом для працівників державних підприємств, а саме, тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Також слід зазначити, що відповідно до статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
З вищезазначеного вбачається, що тривалість робочого часу за сумісництвом не повинна перевищувати 20 годин на тиждень.
Варто зазначити, що загальні норми щодо встановлення на підприємствах, в установах, організаціях вихідних днів визначені КЗпП України.
Частиною третьою статті 52 КЗпП встановлено, що п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.
Відповідно до статті 67 КЗпП при 5-тиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
Отже, за умови роботи за сумісництвом особа не може працювати без вихідних та з навантаженням більше, ніж передбачено вимогами чинного законодавства.
Джерело: за матеріалами Управління Держпраці у Миколаївській області
