Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України (далі — ПКУ).
Згідно з пунктом 291.3 статті 291 ПКУ, фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Читайте також: Перейменовано місто або вулицю: які дії ФОП
Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ, до платників єдиного податку, які відносяться до ІІ групи, належать фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ встановлено, що до платників єдиного податку, які відносяться до ІІІ групи, належать, зокрема фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Читайте також: Якщо ФОП є «загальносистемником», чи повинен він сплачувати військовий збір
Перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи визначено пунктом 291.5 статті 291 ПКУ.
Так, відповідно до частини другої підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПКУ, не можуть бути платниками єдиного податку І – ІІІ груп суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), які здійснюють діяльність з обміну іноземної валюти.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» іноземна валюта це:
а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;
б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті;
в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах.
Читайте також: Про зобов’язання ФОП зберігати первинні документи
Водночас Верховною Радою України було прийнято Закон України від 17 лютого 2022 року № 2074-IX «Про віртуальні активи» (не набрав чинності; далі — Закон № 2074), який регулюватиме правовідносини, що виникають у зв’язку з оборотом віртуальних активів в Україні, визначатиме права та обов’язки учасників ринку віртуальних активів, засади державної політики у сфері обороту віртуальних активів.
Положення Закону № 2074 наберуть чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування операцій з віртуальними активами, але не раніше дня опублікування такого закону.
Наразі Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики за участі Міністерства фінансів України, Міністерства цифрової трансформації України, ДПС та представників бізнес-спільноти опрацьовуються зміни до ПКУ в частині оподаткування операцій з віртуальними активами.
Одночасно зауважуємо, що, згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
ГАРЯЧА ЛІНІЯ — безоплатні консультації для передплатників журналу «КАДРОВИК.UA»
Відповідно до статті 44 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства.
Враховуючи викладене, фізична особа — підприємець може обрати спрощену систему оподаткування за умови дотримання вимог, визначених пунктом 291.4 статті 291 ПКУ.
Разом з тим, оскільки на сьогодні криптовалюта не має визначеного правового статусу в Україні та відсутня нормативна база для її класифікації і регулювання операцій з нею, то з метою уникнення порушень щодо застосування спрощеної системи оподаткування платник податків може звернутися до Національного банку України з питання віднесення криптовалюти до іноземної валюти.
Вебінар «Трудовий договір з нефіксованим робочим часом»
0 (800) 219-977 • podpiska@mediapro.com.ua
Слід зауважити, що Державна податкова служба України у своїй діяльності керується положеннями ПКУ, а отже регулювання оподаткування діяльності платників податків, у тому числі фізичних осіб — підприємців, з віртуальними активами (криптоактивами) можливе лише у разі визначення в Україні правового статусу віртуальних активів (криптоактивів) та внесення відповідних змін до ПКУ.
Експрес-курс «Соціальне страхування по тимчасовій непрацездатності»
0 (800) 219-977 • podpiska@mediapro.com.ua
Джерело: ДПС
