Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини та громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
15 березня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136).
Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136 главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно із частиною другою статті 1 Закону № 2136 на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, передбачених статями 43, 44 Конституції України.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частина 3 статті 12 Закону № 2136 установлює, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504).
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше ніж 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.
Оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтями 25, 26 Закону № 504, є правом, а не обов’язком працівника.
Крім того, працівнику може бути надана відпустка за сімейними обставинами й з інших причин без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніж 15 календарних днів на рік.
Реєструйтеся на вебінар «Відпустки та робочий час працівників різних категорій підприємств».
Джерело: Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці
