...
Реєструйся

Оформлення відсутності працівника-сумісника, якщо за основним місцем роботи його відправили у відрядження


Насамперед звернімо увагу на пункт 13 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі — Інструкція № 59), у якому зазначено: на час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, оплата праці здійснюється підприємством, що її відрядило.

І хоча Інструкція № 59 не є обов’язковою для суб’єктів господарювання, які не фінансуються за рахунок бюджетних коштів, зазначене положення пункту 13 розділу І цієї Інструкції можуть застосовувати і такі суб’єкти, якщо інші правила не визначені їх локальними документами – колективним чи трудовим договором, положенням про відрядження тощо. Втім навряд чи роботодавці за неосновним місцем роботи оплачуватимуть період відсутності працівника, якщо той виконує завдання лише в інтересах іншого роботодавця.

ГАРЯЧА ЛІНІЯ — безплатні консультації для передплатників журналу «КАДРОВИК.UA»

Тож далі виходимо з того, що період відсутності працівника за неосновним місцем роботи у зв’язку з указаними вище обставинами не оплачується за сумісництвом. На час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, середній заробіток зберігають на тому підприємстві, яке її відрядило.

Водночас роботодавець за неосновним місцем роботи повинен забезпечувати облік робочого часу відповідно до вимог статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР: роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом. Тобто в Табелі обліку робочого часу має бути вказано період відсутності працівника і зазначено відповідну підставу, а отже — і сама відсутність працівника має бути певним чином оформлена документально. І тут можливі декілька варіантів.

Плакати та шпаргалки для роботи відповідального за ведення військового обліку на підприємстві
0 (800) 219-977 • E-mail: podpiska@mediapro.com.ua

Варіант перший — надання суміснику відпустки без збереження заробітної плати на період відрядження за основним місцем роботи. Стаття 26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) дозволяє роботодавцю за неосновним місцем роботи надати працівнику таку відпустку на строк, який вони узгоджують, але з огляду на обмеження.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може бути надана відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніж 30 календарних днів на рік.

У такому разі працівник подає заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати і вказує строк, який необхідний йому для відрядження за основним місцем роботи. Обмеження строку (30 календарних днів) стосується загального строку таких відпусток за календарний рік, тож це потрібно брати до уваги, якщо працівник у поточному році вже скористався правом на таку відпустку.

Радимо придбати спецвипуск № 02/2024 «Суміщення та інші види додаткових робіт» — актуальне й унікальне тематичне видання від експертів журналу «КАДРОВИК.UA»

Період відпустки без збереження заробітної плати в Табелі обліку робочого часу, затвердженому наказом від 5 грудня 2008 року № 489, відмічають позначкою «НА» (або код 8). Період такої відпустки буде надалі поважною причиною для зменшення розрахункового періоду для оплати тимчасової непрацездатності (пункт 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженому постановою від 26 вересня 2001 року № 1266). Також цей період виключається із розрахункового періоду під час обчислення зарплати для оплати відпусток, відряджень тощо як «час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток».

До того ж це впливає на стаж для надання щорічної відпустки. У частині 4 статті 26 Закону № 504 мовиться: Час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону.

А втім, працівник може бути не зацікавлений саме в такому варіанті, адже він фактично використає дні відпустки, якими він міг скористатися з іншою метою. Тому можна обрати наступний варіант.

Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Індивідуальні курси кадровиків з нуля: 0 (800) 219-977

Варіант другий — надання працівником документів, які підтверджують його відрядження за основним місцем роботи. Такий варіант дозволяє роботодавцю за неосновним місцем роботи відмічати в Табелі обліку робочого часу період відсутності працівника на роботі за сумісництвом позначкою «I» (або код 30) — «Інші причини неявок».

Факт відрядження працівник може підтвердити такими документами:

1) довідкою з основного місця роботи про заплановане відрядження;

2) копією наказу (розпорядження) про направлення працівника у відрядження з основного місця роботи (лист Мінсоцполітики від 23 квітня 2013 року № 146/13/133-13).

Джерело: ЛІГА

Авторський дистанційний курс підвищення кваліфікації кадровиків від Вікторії Ліпчанської. Вищий рівень

Матеріали до теми


Що вважається початком військової служби громадянина під час мобілізації
Початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного ТЦК та СП, а не факт прийняття військової присяги ...