Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у редакції до 19 липня 2022 року було передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі — Закон № 2352) частини першу та другу статті 233 КЗпП викладено в новій редакції.
Частина перша та друга статті 233 КЗпП після 19 липня 2022 року
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згодом на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року № 3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП доповнено другим реченням.
Частини перша та друга статті 233 КЗпП після 24 серпня 2023 року
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Закон № 2352 набув чинності 19 липня 2022 року. Отже, редакція статті 233 КЗпП, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з цієї дати (тобто з 19 липня 2022 року).
Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також читайте: «Колективні трудові спори в Україні: НСПП оприлюднила результати роботи за січень–липень 2026 року»
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП, в редакції Закону № 2352, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, підлягають застосуванню з 1 липня 2023 року.
Щодо неконституційності норм
Тепер поговоримо про відповідність Конституції України (далі — Конституція) частини першої статті 233 КЗпП і рішень Конституційного суду України (далі — КСУ).
Рішенням Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 КЗпП (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат № 1-7/2024 (337/24) (далі — рішення КСУ № 1-р/2025), визнано такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП у частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
У рішенні КСУ № 1-р/2025 також вказано, що частина перша статті 233 КЗпП у частині встановлення 3-місячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, втрачає чинність із дня ухвалення КСУ цього рішення.
За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції закони та інші акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
ГАРЯЧА ЛІНІЯ — безплатні консультації для передплатників журналу «КАДРОВИК.UA»
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі й застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.
Якщо правовідносини тривали і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.
Водночас чинним законодавством визначено, що КСУ може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Письмові і телефонні КОНСУЛЬТАЦІЇ та інші кадрові послуги експертів журналу «КАДРОВИК.UA»
Установлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначено правову позицію для вирішення наступних справ.
Отже, рішення КСУ № 1-р/2025 поширюється на правовідносини, які виникли з 11 грудня 2025 року.
Щодо визначення строків позовної давності
Підсумовуючи зазначене можна зробити висновки.
Залишається питання щодо визначення строку позовної давності для звернення до суду працівником, у разі порушення законодавства про оплату праці, яке виникло після 11 грудня 2025 року, а трудові відносини між працівником і роботодавцем продовжуться.
За наслідками рішення КСУ № 1-р/2025 КЗпП не містить окремого (спеціального) строку для звернення працівника до суду з позовом про порушення законодавства про оплату праці, бо умова про необмежений строк позовної давності в цьому виді спору містилася у частині другій статті 233 КЗпП, яка має іншу редакцію з 19 липня 2022 року й не досліджувалася Конституційним Судом України.
Оскільки відповідно статті 268 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) вимоги, на які не поширюється позовна давність, можуть бути встановлені лише законами, логічним буде застосування до цих спорів загального строку позовної давності, який визначено статтею 257 ЦКУ, а саме 3 роки з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Але звернемося до пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ № 1-р/2025 КЗпП.
Також читайте: «Трудові спори без суду: можливості та переваги медіації»
Пункт 5 мотивувальної частини рішення КСУ № 1-р/2025 КЗпП
Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Роботодавець зобов’язаний регулярно й своєчасно виплачувати заробітну плату та інші належні працівникові виплати протягом усього періоду дії трудових відносин. Конституційна гарантія своєчасного одержання винагороди за працю охоплює весь період дії трудових відносин. До моменту припинення трудових відносин зобов’язання роботодавця щодо виплати заробітної плати є таким, що триває. Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні.
Отже, порушення зобов’язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.
З огляду на зазначене можна зробити висновок, що в разі порушення законодавства про оплату праці, яке виникло після 11 грудня 2025 року, але працівник продовжує перебувати у трудових відносинах з роботодавцем, строк позовної давності почнеться відраховуватися з моменту звільнення працівника та визначатиметься 3-місячним строком з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Ураховуючи триваючий характер правопорушення щодо невиплати заробітної плати, що встановлено КСУ, аналогічний підхід має бути застосований до правовідносин, які виникли після 19 липня 2022 року та продовжують тривати після 11 грудня 2025 року (тобто працівник продовжує перебувати у трудових правовідносинах з роботодавцем, який допустив порушення виплати заробітної плати).
Отже, відлік строку позовної давності має розпочинатися з дня звільнення працівника й визначатиметься 3-місячним строком з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Джерело: КАДРОВИК.UA
