Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до частини другої статті 102-1 КЗпП умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначає КМУ. Тому, зазначені питання регулюються постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245 (далі — Постанова № 245).
З метою виконання Постанови № 245 наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28 червня 1993 року № 43 було затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (далі — Положення № 43).
Згідно з пунктом 1 Положення № 43 сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Згідно з пунктом 2 Постанови № 245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день. У вихідні дні (за графіком роботи основного підприємства) працювати за сумісництвом дозволяється повний робочий день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
При прийнятті на роботу за сумісництвом пред’явлення трудової книжки не передбачено. Згідно з частиною третьою пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі — Інструкція № 58), на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Запис про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника і зазначається у трудовій книжці окремим рядком (п. 2.14 Інструкції № 58). Отже, робота за основним місцем роботи може бути тільки на одному підприємстві.
Крім того, відповідно до частини другої статті 21 КЗпП обмеження щодо сумісництва можуть вводитися законодавством, зокрема і колективним договором, а також трудовим договором, який є для працівника основним. Порушення обмежень на сумісництво, встановлених законодавством, колективним або трудовим договором, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. За відповідних обставин можливе застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 28 березня 2013 року № 2-1/06/187-13).
