Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою — стаття 2 Кодексу Законів про працю (далі — КЗпП).
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. (ст. 21 КЗпП).
Чи можна утримати з працівника-сумісника, який звільняється за угодою сторін, кошти за дні щорічної основної відпустки, що були надані йому в рахунок невідпрацьованої частини робочого року? — читайте в журналі «КАДРОВИК.UA»
Згідно зі статтею 19 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», статті 102-1 КЗпП, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Щодо обмежень працювати за сумісництвом, слід окремо зазначити, що зі статті 102-1 КЗпП виключена норма, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України. Своєю чергою, Кабінет Міністрів України постановою від 22 листопада 2022 року № 1306 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» визнав такими, що втратили чинність:
- постанову Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;
- постанову Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції»;
Читайте також: Чи може працівник-сумісник оформити додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, за місцем роботи за сумісництвом?
- наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Зазначеним вище нормативними актами, зокрема, встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом – не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Таким чином, обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані.
Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700) зобов’язує застосовувати обмеження щодо роботи за сумісництвом до окремих категорій працівників та визначає умови, коли такі обмеження застосовуються. Щоб такі обмеження в умовах воєнного стану були адекватними та однаковими для всіх, НАДС надані роз’яснення у Методичних рекомендаціях (далі – Роз’яснення). Із 03 серпня 2022 року набрав чинності Закон*, яким внесено зміни до Закону № 1700 та який, серед іншого, встановлює особливості застосування обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності у період дії воєнного стану.
* Закон України від 8 липня 2022 року № 2381-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо особливостей застосування законодавства у сфері запобігання корупції в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2381).
Зокрема, Закон № 2381 доповнений новим пунктом 28 розділ ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1700, у якому визначено, на кого з посадовців на період дії воєнного стану не поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), встановлене пунктом 1 частини першої статті 25 Закону № 1700, та за яких умов.
Отже, особливості застосування обмежень у період дії воєнного стану стосуються лише окремих категорій осіб за одночасного дотримання таких умов:
- заборона працювати за сумісництвом та/або займатись підприємництвом не поширюється лише на державних службовців категорій «Б» та «В» та посадових осіб місцевого самоврядування, посади яких віднесені до четвертої – сьомої категорій (п.п. 4.1 п. 4 Роз’яснень);
- вказані особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у простої (п.п. 4.3 п. 4 Роз’яснень);
- дозволяється отримувати дохід лише від юридичних осіб приватного права або фізичних осіб – підприємців, стосовно яких відповідні державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців (п.п. 4.4 п. 4 Роз’яснень);
Читайте також: Про відновлення оплати листків непрацездатності особам, які працюють за сумісництвом
- зайняття іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю слід припинити протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки (п.п. 4.5 п. 4 Роз’яснень).
Законодавство дозволяє (ч. 2 ст. 21 КЗпП) встановити колективним договором чи трудовим договором, окремі обмеження для роботи за сумісництвом. Встановлення таких обмежень може бути обґрунтованим у випадках, коли робота за сумісництвом не може бути поєднана з роботою за основним місцем роботи, веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника/ці, при виконанні важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці та з урахуванням інших умов.
Приклад
Водій транспортних засобів, що працює за основним місцем роботи за підсумованого обліку робочого часу 10 годин, прийняв рішення працювати водієм на іншому підприємстві в нічну зміну. Очевидно, що таке бажання працівника заробити більше коштів становить загрозу не лише для його власного здоров’я, а й може створювати небезпеку для оточуючих.
Отже, приймаючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом, сторонам трудового договору слід докладно обговорити та визначити всі його умови, об’єктивно оцінити реальні можливості працівника виконувати таку роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я на робочому місці, а також завдання шкоди здоров’ю самого працівника чи інтересам виробництва.
Читайте також: Під час оформлення на роботу за сумісництвом не внесено запису до трудової книжки: чи зараховуватиметься стаж?
Джерело: Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці
